12

Кіра сіла на підлогу в тісній кімнаті, свічки тихо мерехтіли, кидаючи довгі тіні на стіни. На підлозі перед нею був намальований крейдою старий символ — простий, але сильний. Вона глибоко вдихнула, відчула, як серце б’ється швидше, і зосередилася. Мета була однією: побачити квартиру Альберта.
З першої спроби нічого не вийшло. Ледь помітне світло символу мерехтіло, а її очі палали від напруги. Вона знову вдихнула, повторила слова обряду, і простір навколо став іншим — ніби повітря згущувалося, тіні рухалися повільніше.
Перед очима постали обриси його квартири. Все було нечітким, мов крізь туман. Вона бачила лише контури меблів, світло лампи, але відчуття присутності було реальним. І він там — стоїть біля столу, трохи нахилившись, робить щось звичне, що раніше здавалось таким мирним.
Але поруч з ним з’явилася тінь іншої людини. Рухи незнайомця були точними і холодними. Кіра зрозуміла: він не просто прийшов на візит. Небезпека.
Її серце стиснулося, руки затремтіли. Вона не могла втрутитися, не могла попередити його, могла лише спостерігати, ловити кожен рух. І чим довше вона дивилася, тим більше відчувала: він ризикує, а вона нічого не може зробити.
В її голові водночас кружляли думки про вечори разом, про спокійні миті, коли він сміявся і дбав про неї. Серце стискалося ще сильніше. Вона відчула, що любить його — щиро, повністю. Але любов і страх змішалися у дивний клубок: страх втратити, страх за його життя, і бажання бути поруч.
Раптом видіння почало розпливатися, тіні зникали, обриси ставали розмитими. Вона відкрила очі і побачила темряву своєї кімнати. Свічки ще тремтіли, але все інше зникло.
Кіра сиділа на підлозі, ковдра на плечах, серце шалено калатало. Вона бачила. І нічого не могла зробити.
Її думки крутилися навколо нього. Він там, він у небезпеці, і тільки вона знала — хоча й лише на відстані, через обряд.
Вона зрозуміла одну річ: кожна хвилина розлуки тепер вагоміша, ніж будь-коли раніше.