9

Ранок був тихим і прозорим. Сонячне світло ледве пробивалося крізь щільні штори, обережно розсипаючись по квартирі Альберта. Кіра повільно прокинулася, відчуваючи тепло поруч. Він спав, обличчя розслаблене, а руки злегка обіймали її плечі. На губах Кіри з’явилася легка усмішка — це був рідкісний момент спокою.
Вона обережно відійшла, щоб не розбудити його, і з усмішкою вдягнула його сорочку, яка лежала на кріслі. «Він нічого не помітить», — подумала Кіра, і відчуття затишку знову наповнило кімнату.
Але спокій тривав недовго. Альберт вже сидів на кухні з чашкою гарячої кави, погляд його був напружений. Він підняв руку, жестом запрошуючи Кіру сісти поруч.
— Кіра… — почав він тихо, — я бачив його. Ту людину. Знову.
Вона здивовано підняла брови.
— Кого?
— Того, хто стежить за нами. Я помітив його ще вчора, біля твого офісу. І сьогодні він знову… — він кивнув у вікно, в сторону вулиці, де хтось в тіні спостерігав за будинком.

Кіра ковтнула. Серце трохи калатало від несподіванки, але вона намагалася зберегти спокій:
— Тобі не варто хвилюватися через мене. Я можу подбати про себе.
— Можливо… але зараз краще, якщо ти залишишся тут, — сказав Альберт, напружено спостерігаючи за вулицею. — Я перевірю, хто це, і переконаюся, що нам нічого не загрожує.
Вона мовчки кивнула, відчуваючи водночас захист і легку тривогу. Минуле Кіри — шантаж, загибель батьків, таємниці тітки — знову стукало у двері її свідомості. Вона думала про Еріка і Лидарію, про їхнє дитинство, про те, як вони всі разом пережили небезпеку. Їхні поранені серця тепер могли стати її опорою, але в столиці вона залишалася самостійною.
Вечір прийшов швидко. Кіра сиділа на дивані поруч із Альбертом, коли він вирішив увімкнути старий фільм. Вони просто сиділи, іноді обмінюючись поцілунками, сміялися з жартів на екрані і відчували цю тиху близькість, яка народжується лише після місяців довіри.
Та навіть у спокої було напруження. Через кілька хвилин Альберт помітив того ж підозрілого чоловіка на відстані. Він сидів на лавці через дорогу, пильно спостерігаючи за будинком. Кіра цього ще не бачила — і він не хотів лякати її. Поки що.
Вони заснули разом під ковдрою, але думки Альберта залишалися напруженими: хтось слідкує. Хтось, хто може бути небезпечним для Кіри і для них обох.
І поки столиця занурювалася у ніч, вони були разом — в маленькому просторі безпеки, який ще не зруйнувало минуле.