8

Вечір опустився над Вейрантом, коли Кіра та Альберт залишили офіс. Місто виглядало спокійним, але Альберт відчував, що щось не так. Його очі пробігали за кожним перехожим, і він миттєво помітив знайому фігуру в формі — людину, що слідувала за ними з іншого кінця міста, біля офісу.
— Кіра, — тихо промовив він, не показуючи хвилювання, — давай трохи змінимо маршрут.
Вона лише кивнула, не здогадуючись, що за ними стежать. Альберт швидко провів її в машину, і вони рушили до його квартири. Дорогою він уважно стежив за вулицями, обережно змінюючи маршрути, щоб позбутися переслідувача.
У квартирі стало значно тихіше. Альберт ввімкнув старий проектор і поставив легкий фільм. Вони вмостилися на дивані, Кіра присіла поруч, плечі ледве торкалися його. Вечір пройшов у тиші і теплій близькості.
Альберт нахилився і тихо поцілував її. Кіра відповіла ніжним поцілунком, і на кілька хвилин вони забули про світ навколо — про переслідувачів, небезпеки та інтриги.
Поступово повіки ставали важкими. Кіра притулилася ближче, Альберт обережно накрив її пледом. Незабаром вони обидва заснули на дивані, залишаючи світ за дверима квартири. Лише відчуття тепла одне одного нагадувало, що навіть у небезпечному місті можна відчути спокій.
Альберт спав неспокійно, пильнуючи кожен звук, навіть уві сні. Він знав, що небезпека зовні ще не минула, але на цей вечір вони могли хоча б на мить забути про неї.