2

Ранок почався тихо, але для Кіри це було лише затишшям перед бурею. Вона пройшла вузьким коридором бюро розслідувань, відчуваючи, як її кроки відлунюють по холодній плитці. У кабінеті керівництва вже чекали двоє: строгі обличчя, очі, які не пропускають жодної деталі.
— Кіра, як просунулося ваше завдання? — суворо запитав чоловік у темному костюмі, не піднімаючи очей від документів.
— Я почала роботу. Альберт прийняв мене на позицію помічниці. — Кіра озирнулася по сторонах, відчула, як її голос лишається спокійним, хоча серце билося швидше. — Він не підозрює, що моя присутність має інший сенс.
Обличчя керівників не змінило виразу.
— Добре, — тихо сказав інший. — Пам’ятайте про ризик. Він не простий, а ваша задача — залишитися непоміченою.
Кіра кивнула, наче розуміє це з першого погляду. Вона вміла тримати внутрішній контроль. Її дар давав перевагу, але поки що він залишався невикористаним, лише як тінь у кутку свідомості.
Після цього її чекала зустріч із представниками Віданту. Кабінет був меншим, але важчий від присутності людей, які розуміли більше, ніж дозволяло показувати світові.
— Ви розпочали, — промовила жінка з холодним, але уважним поглядом. — Ваш крок правильний. Конкурент, Темвір, не очікує, що нова помічниця буде настільки уважною.
Кіра підняла брову, зберігаючи спокій.
— Завдання схвалене?
— Так. Але пам’ятайте: ця гра може коштувати більше, ніж просто помилки. Ваша обережність зараз — гарантія успіху.
Вона залишила кабінет із відчуттям контролю, яке рідко давалося легко. Кожен рух, кожен крок — це частина плану, але і частина випробування.
Повернувшись до будівлі Альберта, Кіра помітила, як змінюється атмосфера. Він вже почав робочий день, папери, дзвінки, наради. Вона рухалася тихо, спостерігаючи: які папери він бере перші, як реагує на дрібні відволікання, на що звертає увагу.
Навіть проста дія — піднести каву або виписати нотатки — ставала частиною гри. Кіра вивчала його поведінку, як дослідник спостерігає за новим зразком.
— Дякую, Кіра, — сказав він, не піднімаючи очей, але його голос був трохи м’якшим, ніж у перший день.
— Завжди рада допомогти, — відповіла вона, точно вибираючи інтонацію.
Навколо тихо шелестіли папери, час від часу дзвеніли телефони, але в цій буденності Кіра відчула справжню гру: тиху, непомітну, але смертельно важливу. Відант спостерігав і контролював хід подій, а Темвір залишався ще тінню за стінами кабінету, поки Кіра тримала його в полі своєї уваги.
Вона знала, що день пройде спокійно, але напруга лише наростала. Поки вона залишалася непоміченою, гра тільки починалася.
І деінде, серед тіней офісу, дар Кіри шепотів: він готовий був до використання, але ще не час. Час покаже, хто перший зробить хід.