Глава 6. Друге завдання.

•Повітря в підвалі стало дуже важким.Після зникнення Саші,ніхто не міг вимовити хоч слово.Ми вирішили піти далі,піднімаючись вверх по сходах.

Але двері на сходах були зачинені. Я спробувала дьоргнути за ручку,але марно.

—Та що чорт возьми робиться,не може бути… – Сказала Іра і почала панікувати. – Ми ж тільки но заходили!

—Вони нас замкнули, – дав їй відповідь Стас.

•Я відкрила повільно щоденник. На сторінці нас чекав новий напис:
 

«Друге завдання. Щоб вийти,вам потрібно найти ключ. Він захований десь у крові…)»

—Свята срака! Що це означає? – Вигукнула Юліана і зрозумівши що дуже голосно це сказала,прикрила рукою собі рота.

—Думаю зараз ми дізнаємось, – пробурмотів Віталік і посвітив телефоном в куток.

•Ми всі одночасно здригнулися. На підлозі стояла металева бочка,з якої стікали темні краплі… Запах був такий різкий,що мене знудило,і я ледь не знепритомніла.

—Це… Кров? – тихо запитала Віка.

—Схоже на те, – відповів Денис,відступаючи назад.

•Стас підійшов ближче,і напружившись смикнув за кришку від бочки. Всередині було повно згуслої крові. Побачивши це видовище,я все ж таки… знепритом..ніл..а.

—Чорт побери! Юліана прокинься,прошу! – зверталася до мене Ангеліна,і стрясла з пару раз,щоб я прийшла в тяму.

•Я лежала на підлозі. Голова на той момент лежала на чиїсь колінах. Холодно…Страшно… Я не можу вдихнути навіть шматочок повітря. Мурашки проходять по всьому тілі.Не можу навіть поворохнутися.Я хочу назад повернутися в той час,коли все було гаразд,коли ми разом з друзями сиділи і сміялися на перервах,коли ми кожного вечора розмовляли по телефону. Я чую якийсь галас навколо себе,в очах тільки одна темрява. І весь цей галас перебиває довгий і сильний дзвін в вухах…
 

•Я повторюю собі: все буде добре,все буде добре… ВСЕ БУДЕ ДОБРЕ.

—Тепер нічого і ніколи не буде ДОБРОГО.