Глава 3. Гра починається.

•Двері бібліотеки тихо заскрипіли,ми всі,дивилися на те червоне світло в замковій щілині.

Тиша…

Кроки зникли.Світло погасло.
 

—Ну це точно не вчитель. – пробурмотів Влад.

—А хто тоді?!– Майже закричала я,але Іра швидко прикрила мені рота.

•У щоденнику зʼявився новий напис,цього разу там було написано жирним шрифтом:

«Перше завдання. 24 години.

Якщо не виконаєте.Один з вас помре.»

•Ми всі завмерли.Я чуть не втратила свідомість,але бистро прийшла до тями.

—Та це якийсь псих! здуріти можна,– нервово сказала Віталіна. – Треба дзвонити в поліцію!

—І що ми скажемо? –запитав Денис,піднявши брову. –По типу «Ой нас переслідує якийсь щоденник?»,вони тільки поржуть з нас,це смішно.

•У цей момент із шафи де лежав той самий щоденник випала ще якась книга.Темно,важко щось розгледіти.Ми розгледіли лише якусь бліду обкладинку. Я підняла її,аж раптом від холоду в мене ніби заніміла рука.

На сторінці написано:

«Почніть там,де все закінчилося.

Сходіть в підвал).»

—Там ж ніхто ніколи не ходить… – пошепки сказала Іра. – Там все закинуте,якийсь непотріб і хлам.

—Ну і темно, – додала Ангеліна. – Я туди не піду.

—А якщо він або вона серйозно за нами спостерігає? – Прошепотіла Діана. – Якщо завдання не виконати,ви самі розумієте що когось із нас вбʼють.

•Раптом із коридору почувся якийсь звук,схожий на шорох.Наче хтось водить пальцем по стіні.

•Ми всі разом швидко вибігли з бібліотеки.Телефони світили нам дорогу.Але раптом телефон Діани і Саші виключилися.

—Чорт! Це не можливо,вони були заряджені. – Закричав нервуючись Саша.

•Усі зупинились.В темряві в кінці коридору щось стояло.

Чиясь фігура,схожа на чоловічу,в плащові.Стояв не рухомо,дивлячись на нас.

•Я стисла щоденник у своїй руці.І замітила як сторінки почали самі розгортатися.На них зʼявився новий напис:

«Я вже поруч…»