Глава 1

Ніч у школі. Порожні коридори,чути тільки тихий скрип дверей.

•Мені завжди здавалося,що наша школа як і всі решта,звичайна. Кольорові стіни в коридорах,зручні дивани на яких можна посидіти на перервах разом з друзями,веселий галас дітей на подвірʼї школи,нудні уроки,сварки з вчителями.

Але цього вечора,я зрозуміла,що ми зовсім не знаємо місце,в якому навчаємось щодня.
 

—Тільки давай швидко… - прошепотіла Юліана,звертаючись до Віки,коли ми прокралися у шкільну бібліотеку. Двері скрипіли,знадвору чути шелест листя на деревах,і те саме відчуття страху,що хтось за нами стежить.

—Якщо нас спіймають,це буде кінець нам і нашій репутації! – додала іра,озираючись довкола.

•В цю ж саму секунду Саша навмисне голосно зачинив за нами двері.І ми всі різко розвернулися до нього.

—Що? Я ж тихо… – пробурмотав Саша.

—Тихо?! – Юліана закотила очі,тяжко вздихаючи.

•Всі ми засміялися,але нервово,насправді ситуація не дуже підходить для сміху та веселощів.

І з кутка виходить тихо темний силует..

—Блін,навіщо ми взагалі сюди прийшли,ради чого? Ще й всією компанією… – незадоволено каже Віталіна.

—Кажуть,тут є шафа,яку ніхто не чіпав ще з минулого століття! – нагадав їй Влад.

—Такий собі скарб… – хмикнув Денис,пробуючи розгледіти щось у темряві. – Одне павутиння і пил.

Ангеліна зупинилася біля стелажу.
 

—А якщо ми реально знайдемо щось дивне? – не впевнено вимовила Ангеліна.

—Ой досить – перебила її Діана. – Це ж просто історія і міф.

•Ми йшли бібліотекою між старими стелажами,поки Віталік не штовхнув своєю рукою стару шафу.Вона заскрипіла так,що у мене мурашки пробігли по руках.

У темряві Іра вирішила ввімкнути ліхтарик на телефоні.Аж раптом коли вона його ввімкнула,серед темряви ми помітили ту саму стару шафу,там лежали різні книги,вони були всі в пилюці,це було і зрозуміло,тому що ті книги ніхто не чіпав протягом більше двадцяти років.

—Ось вона! – сказали водночас Віталік разом із Владом.

—Хлопці,ваша ідея,ви беріть і відкривайте – сказала Юліана.

—Юліана,ти впевнена,що це хороша ідея? – тихо запитав Денис.

•Юліана вже хотіла відповісти,коли щось впало за нашими спинами.Всі завмерли…

•Юліана вирішила подивитися назад,аби дізнатися,що це було.І як тільки вона побачила,одразу попросила всіх решту також подивитись.Тоді ми всі побачили,на столі лежав старий щоденник.Виглядало це звісно моторошно.Крізь пил і тріщини,було чітко читалося написане чорним,жирним шрифтом

«НЕ ВІДКРИВАЙ..»

— Та ну, – Денис нахилився ближче. – Це ж прям як у фільмі! ха-ха!

—І в правду,хаха цікаво що нас чекає далі ! – кинув йому в відповідь Віталік.