32. Орест

- Щоб тебе підняло і гепнуло! – я вийшов з кабінету Максимуса, гримнувши дверима. Вони гупнули добряче, що я аж трохи злякався. Боже, нехай він не зверне на це уваги! Начальник якийсь дивний став останнім часом. Злий, зривався на підлеглих. Зазвичай він був спокійним як удав. Мабуть, той позов до суду вибив його з колії. Але при чому тут я? Я лише пішак в юридичному відділі компанії. Але ні! Йому треба викликати мене і зробити розбір польотів як першокласнику.

- Трясця твоїй матері! – я натиснув кнопку ліфта і гучно видихнув. На роботі дурдом, Христя вже майже нервувала своїми закидонами та і Галька тиждень уже була в комі. Той дзвінок Іванки мені досі снився в кошмарах. Ми з сестрою були близькими, але вже не настільки. Коли були меншими, то були нерозлийвода, а згодом прийшов університет, робота, я переїхав від батьків і спілкування зійшло на рівень «Привіт» та «Па-па!» Але це не означало, що я не переживав. Галя лежала у комі, лікарі розводили руками, а мама сивіла з кожним днем.

- Та що ж ти так довго їдеш? – пробурмотів я дверям ліфту. Нарешті вони відчинились. Всередині була Оля. Ну все, приїхали! Знову терпіти її нудне бурмотіння замість нормальної розмови.

- Добрий день!

- Привіт, Олю. – я зайшов і натиснув свій поверх. – Тобі на який?

- На той самий, що і вам. – відповіла вона. Дивно, не пробурмотіла. Гучність голосу була нормальною. Я зиркнув на неї. Та сама сіра мишка. Волосся у хвіст, чорні штани прямого покрою і блузка. Хоча… Я глянув ще раз. Блузка рожевого кольору, не біла як завжди. І на ній була косметика. Вії намальовані, очі підведені і губи червоні. Для кого вона так нарядилась?

- Що? – вона помітила, що я розглядаю її. Я відвів погляд.

- Гарно виглядаєш. – я ледь не вкусив себе за язик. Кому я кажу комплімент? Олі? Сірій мишці Олі? Ні, це в мене після Максимуса розплавився мозок.

- Дякую. – вона і бровою не повела. Відколи вона не соромиться чоловіків? За три місяці, скільки вона тут працювала, до неї пробували всілякі відчайдухи позалицятися, але згодом здавалися. Оля була настільки тугодумкою в питання амурних, що усі претенденти зливались після двох-трьох спроб запросити її на каву.

- Для кого так нарядилась? Маєш сьогодні побачення? – мені захотілось пожартувати. Десь на межі з хамством. Подивимось, наскільки вона стійка. – Сумніваюсь, що ти хочеш когось вразити тут.

- Хто сказав що одягатись треба для когось? Я одягаюсь для себе. І не заводжу романів на робочому місці, на відміну від деяких. – ліфт дзенькнув і дівчина вийшла першою. Минаючи мене, вона кинула на мене погляд, у якому я побачив зневагу. Стоп! Це точно Оля? Про службовий роман вона натякала на мене і Христю?

- Зачекай! – я побіг за нею. Здається, я її образив. Оля швидко йшла до свого столу. Колеги здивовано оглядались. Я біг за Олею. Комедія! Сподіваюсь, Христя про це не дізнається і не побачить. – Та стій! – я схопив її за руку.

- Чого вам? Знову сказати якусь неймовірну фігню? – мені очі на лоба полізли. – Кажіть вже або йдіть лісом.

- Та розслабся, чого ти? Я зробив тобі комплімент, а ти завелась ніби я тебе за зад хапнув. – мовив я. Чого вона така дика? Не думав, що скучатиму за старою Олею. Цю я бачив вперше і мені вже хотілось, щоб вона стала минулою – сірою мишкою, що не казала ні слова наперекір.

- То хапніть за зад! – вона насупила брови. – Хапніть, щоб я мала причину дати вам по яйцях! – та йоперний театр, ото вона поїхала! Треба йти геть від неї. Напевно, не випила якісь таблетки і тому така скажена.

- Все годі! Вибач! Не закочуй істерик на рівному місці! – я підняв руки догори, ніби здаючись. Колеги все одно дивились на нас.

- Придурок ти, Розумовський! – плюнула Оля і, розвернувшись на підборах, поцокотіла за свій стіл. Позаду хтось почав плескати. Мені захотілось провалитись крізь землю. Оля за столом витягнула якусь папку і почала переглядати. І нуль на масу, що я пропалював її поглядом.

- Не день, а жах. – буркнув я. Плескати уже перестали і повернулись до роботи. Тепер замість Олі на роботі всі будуть обговорювати мене. Дожився. Я жбурнув теку на стіл, зачепивши решту і вони полетіли донизу. Листочки повилітали з файликів, ще й степлер впав разом з кольоровими помітками.

- Та бляха муха! – гучно лайнувся я. декілька очей повизирали з-за комп’ютерів. Довелось нахилитись і збирати усе докупи. – Клята Оля, клятий Максимус, клята робота! Треба було йти в ІТ.. – бурмотів я собі під ніс. Коли я вже склав папки одна на одну, то впізнав босоніжки, які підійшли до мене. Піднявши голову, я побачив Христю. Вона стояла над мною, склавши руки у замок.

- То ти? Налякала. – сказав я. Христя усміхнулась. От за що я її кохав – за вічний позитив. Ні слова кривого від неї не чув ніколи. Ідеальна жінка.

- Ти чого такий нервовий? – але недолік у неї все таки був. Вона була забудькуватою. Я розповідав вчора, що Максимус мене у хвіст і в гриву через судовий позов конкурентів, а вона все ніяк не запам’ятає. Христя, не розчаровуй мене і ти!

- Я тобі вже вчора казав. Через позов. – я випрямився з горою тек в руках. Христя розуміюче кивнула.

- Хочеш пообідати разом? – вона поправила довгі кульчики. Їх було добре видно, бо вона підняла волосся у зачісці.

- Звісно. Як тільки розберуся з дечим. – я кинув погляд на маківку Олі. В кишені штанів завібрував телефон. – Зачекай секунду. – я тримав однією рукою теки, а іншою поліз в кишеню. – Алло?