Гра в одне життя
IV. Філософія останнього ковтка
Антон відклав смартфон. Екран згас. У кімнату знову вповз важкий запах тушкованої капусти. Мати знову щось готувала.
Він підійшов до вікна і відчинив його. На вулиці була весна, але він її не чув. Він зрозумів страшну річ: він обрав віртуальну війну не тому, що любив стріляти, а тому, що боявся жити. У грі він імітував смерть, щоб не відчувати, як насправді помирає в цьому колі між кухнею та вбиральнею.
Його життя перетворилося на чай «Lovarè», яке, як дешевий сурогат із синтетичним ароматом лимона. Смак наче є, але справжнього лимона там ніколи не було. Він імітував життя в грі, бо в реальності він уже давно зробив свій власний вибір це погодитися на дефіцит запахів.
Антон глибоко вдихнув. Десь здалеку, крізь чад котлет, донісся ледь чутний запах вихлопних газів і квітучої акації. Це була реальність. Вона була страшною, небезпечною і не мала кнопки збереження. Але тільки в ній можна було відчути справжній аромат, перш ніж Запах Їжі та Запах Лайна остаточно закриють кришку його особистого всесвіту.
2026 рік
#757 в Сучасна проза
#499 в Детектив/Трилер
#175 в Трилер
Відредаговано: 01.04.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
