Як Куцик черепом погравсь

— Як таке міг зробити Куцик? Ви знущаєтесь? Як це мале гімно мало істоту розміром з буйвола спочатку вбити, а потім череп розтрощити? Ви, пане Цоколе, з глузду з’їхали? Як те чортеня, що йому й п’яти років не збулося, воно до котла ще не дістане, мало той череп так угрохати? Ви самі вірите у свої слова? Цоколе, я тобі не дурна жінка, багацько таких, як ти, за життя побачила. Ти на мого племінника вішак не скидуй, а то я тобі покажу, як твої ріжки з іншого місця можуть рости, — міражниця грізно вдивлялася у місцевого детектива. Ну як детектива… З детективних вмінь у Цоколя була хіба що чуйка на безкоштовний алкоголь. — Те, що він був поряд з тим озером, — звичайна випадковість. Тільки спробуй таку дурницю ще раз вмолоти — і твої погони будуть тобі замість їжі.
— Пані Вакуло, ну що ж ви такі образливі? Ну хіба ж я не можу помиля…
Над головою пролетіла невелика сокира й вп’ялася у стіну, прямісінько біля ока Цоколя.
— Собацюро ти проклята, тільки спробуй ляпнути ще якусь хєрню — і сокира полетить вже прямо в пащу твою бородату.
Все, що я пам’ятаю про той випадок, — її спіткала така ж участь, що й того бідолагу, чиїм черепом я грався на березі озера. Хоча ніякою ріднею вона мені не була, і з якого чортового лісу вона мене притягла, в селі ніхто не знав. А так як мені й п’яти не було, Куциком вона мене сама назвала.
Як це можна лихоліса назвати Куциком — я не розумію, як і інші. Але Вакулу, як міражницю, мали вплив у селі, і ніхто у неї про мене за весь час спитати не наваживсь. Вольовою ж жінкою вона була, і дещо наостанок мені про своє життя розповіла.
І перед тим, як то вам сповістити, як серед звичайних істот міражниця поселилась, я маю гордо сказати, що того Цоколя таки з посади зняли. Нічого тут моїй тітці грубити. Подумать лишень — якийсь вовкулака на міражницю голос повисив. Дивно, як його ще світ на ногах носить, якщо не може язика за іклами тримати.