Епілог

Епілог

В день, коли я закінчила інтернатуру, я так пишалася собою. Я це зробила! Ми збираємось в ресторан відсвяткувати з рідними цю подію. Дивлюся на своє відображення у дзеркалі. Моє життя на стільки змінилося за останні кілька років і я просто неймовірно радію кожній його миті. Микита заходить у спальню, і стає поряд, обіймаючи мене.

- Пишаюся тобою, мала. Лікар Томська Мія Станіславівна.

Він одягнений в світлу сорочку з закоченими до ліктів рукавами і темні джинси. Такий само гарний, з волоссям, зібраним у хвіст і бородою. Він вже декілька років керує проектом в міжнародній айтікомпанії.

- Дякую, любий. - Відповідаю, торкаючись його рук своїми. На мені довга сіра сукня на бретелях і туфлі на високих підборах. Волосся, яке вже добре відросло, я зібрала у високий хвіст.

- Це точно сукня? - Веде рукою по тканині зверху вниз, піднімаючи поділ. - Більше схожа на нічну сорочку. - Цілує шию, продовжуючи свої порочні рухи моїм тілом поверх атласної сукні. - Камі ще спить, тож у нас є ще трохи часу для того, щоб…

Наша маленька донечка почала ходити в садочок разом з двоюрідним братиком Левом, в молодшу групу, де завідуючою працює їх бабуся Віра, моя мати. Камілі лише два рочки, але вона дуже швидко розвивається. Мені запропонували місце в приватній клініці. Олексій засмутився, але ми все одно продовжуємо спілкуватись, адже він став хрещеним батьком нашої крихітки. З Олею в них не склалося, але півроку тому він зустрів свою Марічку і вже зробив їй пропозицію. Весілля відбудеться восени. Ігор і Катруся з дітками поки не поспішають, живуть для себе, багато подорожують. Хоча Гарі якось промовився Микиті, що теж не проти мати донечку.

4 роки потому…

Прокидаюсь раніше за будильник і відразу вимикаю його, щоб не розбудити чоловіка. Микита солодко спить поряд, поклавши одну руку на моє стегно. Тихо вибираюся з ліжка, милуючись сплячим красенем, потім переводжу погляд на картину над ліжком. Мій портрет, написаний Микитою ще в період нашої з ним дружби. Він його тоді дописав. Посміхаюсь. Я така щаслива. Й досі іноді страшно уявити, що все могло скластися інакше. Ми з ним дві половинки одного цілого. І так буде завжди.

Тихо одягаюсь, і вислизаю з кімнати. За півгодини вже зібрана і приготувала сніданок. Тепер можна будити коханих. Чую кроки на верху і голос Ніка. Вже прокинулись. Піднімаюсь і заходжу в кімнату дочки.

Микита

- Принцеса, вставай скоріше, час йти до школи. - Бужу нашу донечку, скидаючи ковдру. Вона бурчить і знов накривається з головою. - Запізнимось.

- Ну, татусику, може я сьогодні вдома залишусь, сходимо до зоопарку, пам’ятаєш, ти обіцяв? - І робить такі нещасні оченята.

- Камі! Давай вставай, - Заходить Мія, цілує мене і починає збирати одяг для малої.

- Камілусік, ти ж знаєш, як матуся не любить спізнюватись? А ми же любимо нашу мамцсю, і не будемо її засмучувати, так? - Питаю, лоскочучи маленький животик. Вона починає сміятися і сідає в ліжку.

- Добрий ранок, мамулічка! - Мія нахиляється і цілує нашу дочку в маківку.

- Добрий ранок, сонечко. Швиденько збирайся і пішли снідати. А то прийдеться дуже швидко їхати, а ти знаєш, як матуся не любить ганяти за кермом. - Виходить з дитячої.

- Вже йду. - Зітхає наше янголятко і встає з ліжка. Вона дуже схожа на мене і свою тітку Кет. В неї таке ж темне волосся і сірі очі. А ось характером вона у матусю, така ж вперта, як і Мія.

Спускаємось разом на кухню. Мія вже насипала сніданок і сама теж сіла за стіл. Раптом вона різко схоплюється і, затиснувши рота, біжить у бік ванної кімнати.

- Татусю, а що з мамусею? - Лякається Каміла. - Каша смачна, їй, що не сподобалась?

- Ні, малюче, здається у тебе невдовзі з’явиться братик чи сестричка. - Йду до ванної, куди побігла дружина. - Мія, ти як?

- Погано. - Стогне вона з-за дверей. - Зможеш відвести Камі до школи?

- Вже збираюсь. - Йду наверх і швидко одягаюсь. - Камі, поїдеш зі мною. - Заходжу на кухню вже одягнений, з ключами від машини. Коли з дочкою стоїмо в передпокої, з’являється бліда Мія з тестом в руках. І з її погляду розумію, що він означає. На моєму обличчі з’являється щаслива усмішка. Цілую кохану і виходимо з малою.

Так, ми поки що не планували другу дитину, але життя іноді вносить свої корективи. 

Майже два роки потому…

Микита

- Татусю, а мамусі не буде страшно? - Питає Каміла, бачачи як Мія сідає на сидіння в потязі атракціону «Rock`n`Roller Coaster» - це найшвидші американські гірки в Діснейленді. Пам’ятаю як вона дивилась на них в наш медовий місяць, але тоді в неї під серцем була наша донечка.

- Наша матуся - найсміливіша. - Промовляю я, цілуючи маківку Марка, нашого синочка, якому нещодавно виповнився один рік. Маленька копія Мії. Потім з гордістю дивлюсь на дружину. Таку ж струнку і вродливу, як і в день нашої першої зустрічі. Так, вона вже не те зухвале дівчисько, а впевнена в собі жінка, яка досягла своєї мети. Але для мене вона назавжди залишиться моєю Джері, найкращим другом, найкоханішою жінкою і матусею наших малюків.