Розділ 41

Микита зібрав усіх наших рідних в ресторані за тиждень. Хоч я і просила нічого такого не влаштовувати, просто повідомити всім окремо. Але він вважає, що так правильніше, заразом і познайомити майбутніх родичів. Тож, коли всі зібралися за загальним столом, мій наречений (боже, невже це правда?) бере в руки келих вина, і коли вся увага звернена до нього, починає свою промову. Я ж сиджу червона з бажанням сховатися десь під столом.

- В нас з Мією є дві новини, і обидві гарні. - Промовляє з посмішкою. Ні, він просто сяє від задоволення. Мало я його помучила. Треба буде вдома влаштувати невеликого прочухана, щоб сильно не розслаблявся.

- Я зробив їй пропозицію, правда, вона вперта, і поки що не сказала «так», але весілля відбудеться п’ятнадцятого березня…Це буде домашня вечірка з виїздною церемонією…- Я примружуюсь і дивлюсь на нього з люттю, тобто ось як? 

Всі гості починають щось говорити. Бабуся показує Микиті великий палець, мама виглядає розгубленою, брат теж в легкому шоці. Батько Ніка щасливо усміхається і щось каже сину. Гарі кричить: «Молодець, бро! Оце по-нашому!»

- Це ще не все. Друга новина і для мене теж нещодавно стала приємною несподіванкою. Ми з Мією чекаємо на дитину. 

Від останньої новини в шоці вже всі присутні. А мені ще більше хочется куди-небуть втікти і заховатись. 

Рідні підіймають келихи і вітають нас. Потім йде невимушена бесіда. Мама розмовляє зі Світланою, бабуся щось питає у Сергія Петровича. Одним словом, місія Микити виконана. Всі знайшли спільну мову. 

- Ну, раз в нас сьогодні таке сімейне свято, то в мене теж є новина. - Промовляє мій братик. - Ми з Оленкою теж скоро станемо батьками. - Він обіймає свою дружину, а я дивлюся на Оленин, вже трохи помітний, животик.

Знов лунають привітання. Бабуся в цілковитому захваті, а матуся на межі непритомності, але намагається посміхатись, сподіваюсь, вона відійде і теж порадіє за нас з братом. Просто зараз, вона трохи шокована.

Додому з Микитою їдемо в тиші. Я ображаюсь на нього. Бач, який, все він вирішив. Він, спостерігаючи мій стан, теж мовчить. Заходжу в квартиру і відразу замикаюсь у ванній. Довго приймаю душ, потім просто стою і розглядаю себе у дзеркалі. Чую наполегливий грюкіт у двері.

- Мія! В тебе все гаразд? - Лунає із занепокоєнням.

- Так. - Відповідаю. Одягаю футболку для сну і виходжу. Лягаю у ліжко і відвертаюсь у бік. За мить відчуваю, як під вагою Микити просідає матрац.

- Ну ти чого? Джер, моє мишеня, ну не сердься. Ти ж знала, що нікуди не подінешся від мене…Чи ти вже мене не кохаєш? - Цілує за вухом, обіймаючи за живот, друга ж рука повзе вище. Я видаю тихий стогін.

- Кохаю…

До речі, мамі Микити ми повідомили новину трохи пізніше ввечері, враховуючи різницю у часі з Нью-Йорком. Вона була приємно вражена і вже під час розмови почала бронювати квитки.