Розділ 38

Прокидаюсь вранці. Вже два тижні минуло з від’їзду Микити. Стан розбитий. Знала, що так буде. Вечори провджу здебільшого вдома. В день вильоту він прислав троянди з карткою, що все не так. І що це має означати? Я багато чого передумала за цей час і вирішила відпустити і жити далі. Настрій паскудний і апетиту немає останнім часом. Його «мітка» на шиї вже зникла, але все одно вдягаю гольф і джинси. Фарбую губи і накладаю трохи рум’ян на щоки, щоб не бути такою блідою. Накидаю наверх косуху і виходжу. Згадую, що в п’ятницю знов залишила машину на стоянці. Ну щож, час є, можна і пройтися. Розблоковую телефон і ще раз перечитую повідомлення від нього: « Привіт. Як ти?». І свою відповідь: «Привіт. Все добре. Продовжую жити далі. Чого і тобі раджу». Після цього заблокувала його номер. Не хочу більше страждати. Нічого не вийде. Пора змиритися. І жити далі. Мені лише треба трохи часу, щоб оговтатись. Не можу я знову чекати його кілька років. Це безглуздо. Нікого до себе не підпускала після нього. Бідний Льоша, стільки років у френдзоні без жодного шансу. А він чудовий. Просто я…Я нічого не відчуваю до нього крім вдячності і дружніх почуттів. Ось і відповідь.

Прогулянка допомагає трохи привести до ладу думки. Тому приходжу до лікарні вже в кращому настрої. П’ємо каву з Льошою. В очах з’являються цятки. Дідько! Хапаюсь за Олексія. Він саджає мене на скамійку.

- Така бліда. Ти сьогодні снідала? - Питає занепокоєнно.

- Ні. Якось не було апетиту.

- Пішли виміряємо тиск. В мене є сендвіч. З’їси. 

Коли мені стає трохи краще і в голові вже не памарочиться, Олексій подає руку і ми рушаємо до відділення. Підходимо до Ольги на медсестринський пост.

- Олю, будь ласочка, виміряй Мії тиск. - Промовляє до неї з теплою посмішкою.

І вона розквітає просто на очах від його уваги.

- Звісно, Олексію Олеговичу. - Відповідає і надягає мені манжет. - Дев’яносто на шістдесят. Низьке.

- Ну що, Мишковська, йдемо їсти. Сендвіч на тебе чекає. І цитрамон теж. 

Після їжі почуваю себе краще. Ввечері їду додому машиною, хоча Льоша і наполягав, щоб завести мене. Телефоную йому вже з дому.

- Я на місці. Все добре. Не хвилюйся.

- Це добре. Гарного вечора, Мія.

- І тобі.

Лягаю спати раніше. Мабуть, знов тиск впав. В котрий раз сниться той самий кошмар. Прокидаюсь від власного крику. Заспокоююсь. Дихаю. Це всього лише сон. Добре, що завтра субота, можна виспатись. 

Вдень телефонує Лола. Плаче в телефон. Каже, що посварились з Максом, а ще в неї затримка.

- Я до тебе зараз приїду. - Промовляє ледь стримуючи сльози.

- Добре. Чекаю на тебе.

Спускаюсь в крамничку біля будинку, щоб купити смачненького до чаю. Сиджу і чекаю на подругу. Вона прибігає хвилин за десять після мого повернення.

- Привіт. - Цілує у щоку.

- Ти, що поміняла парфюм?  - Питаю, принюхуючись.

- Ні. - Дістає пакет з різноманітними тестами на вагітність. - Я так нервую, а раптом…

- Ось зробиш тест і про все дізнаєшся. Навіщо аж стільки набрала?

- Вони всі різної точності. Схопила всі, що були в аптечному маркеті.

- Гаразд. Давай чай поп’ємо, а потім про все дізнаємось. - Посміхаюсь їй.

- Так. Давай.

Ми всідаємось на кухні і п’ємо чай з печивом. 

- То через що ви з Максом посварились? - Питаю, роблячи ковток чаю з горнятка.

- Та, все, як зазвичай, він психонув, я відповіла, і почалося…Давай разом зробимо? У мене тут і сусідам роздати вистачить. - Пропонує подруга, закочуючи очі.

- Ну якщо тобі так буде легше, то давай мені один. Давай спочатку ти. Потім я і разом будемо чекати на результат. - Пропоную.

- Ну тоді я пішла. - Заходить в ванну кімнату. За хвилину виходить з кількома тестами, про всяк випадок, для надійності. Після неї йду я, але роблю один. Коли повертаюсь засікаємо час.

- Фух. Всі негативні. - Видихає Лолка. - Якось я поки що не готова до цього. Що там у тебе?

- Це напевно помилка…Бувать же «хибно-позитивні» результати, точно! Давай ще пару. - Простягаю руку до пакету з тестами.

- Тримай. - Відповідає подруга, з підозрою дивлячись на мене. 

Заходжу в санвузол і повторюю маніпуляціі з тестом. За п’ять хвилин виходжу. Від побаченого стає важко дихати. Я на грані панічного нападу. 

- Давай-но присядемо, ти така бліда. Не вистачало ще, щоб знепритомніла. Лікар в нас все ж ти…Оу! - Помічає мої тести, що все ще тримаю у руках. 

- Цього не може бути. - Промовляю ледь чутно сама до себе.

Чи може? Згадую наш перший раз, коли обробляла його рани на кухні, після бійки з моїм братом…Ми тоді обидва втратили голову. Дідько! Заходжу в календарик на телефоні. Другий день затримки…Аааа! Ось і поставила крапку і викреслила з життя…

- Мія! Я чогось не знаю? Хто щасливий татко? Олекса? Чи може?...

- Ми з Льошою лише друзі…

- Тобто ти спала з цим покидьком? Чи є ще хтось? Мія, ти мене здивувала. Виявляється я зовсім не знаю свою найкращу подругу. Супер! просто чудово! - Ображається.