Розділ 35

Микита

Коли вчора побачив того чела в неї вдома, у мене на мить сталося дежавю. Знов схожа ситуація, і нащо я знов у це вліз? Пішов геть, ляснувши дверима. Але вона наздогнала. Казала, що вони лише друзі і я повірив. Чому? Сам не розумію. Пішов за нею і вже не зміг зупинитись. Ця її сукня. Треба буде її спалити, щоб більше не вдягала без мене. І справа навіть не в сукні, в ній. В Мії. Джері. Моєму Мишеняті. Не можу тримати себе в руках, коли вона так близько. Залишив їй на шиї засос, щоб ніхто навіть не сумнівався, що вона тепер не сама. Дідько! Післязавтра літак…Контракт до Нового року…Хіба не цього я домагався? Знов отримати її, зробити своєю, а потім кинути. Щоб їй так само було боляче, як мені тоді. Хоча не відомо, кого я покараю більше. Сам же буду лізти на стіни без можливості бачити її і торкатись. Трясця! Як же глибоко вона влізла під шкіру. Нам треба серьйозно поговорити, але я боягуз. Боюся зіпсувати те крихке, що утворилось між нами за ці декілька днів. Чую звук повідомлення. На обличчі з’являється посмішка при думці, що це вона. Дивлюсь на екран. Не Мія. Віолета. Їй що від мене треба?

«Коли ти приїдеш?»

«Післязавтра вилітаю»

«Заїду до тебе ввечері»

«Навіщо?»

«Скучила»

Нічого не відповідаю. Що я можу відповісти, якщо вже багато разів, що не відчуваю нічого до неї. Не хочу повертатись, як би ж не контракт…Їду до батька в офіс. Обідаємо разом. В перший раз він мене дійсно слухає, і бачу інтерес в його очах. Наважуюсь і розповідаю йому про все. Він радить, що мені варто послухати версію Мії. Згадую як сильно злився на мене її брат. Це дивно, якщо винна вона…А ще батько каже, що навіть через ці роки, між нами спалахи. Помітив на весіллі. Те, як ми дивимось одне на одного. Це очевидно всім оточуючим.

- Дякую, що поділився, сину.

- Дякую, що вислухав, тату. - Обіймаю його і ми прощаємось.

Дзвоню Мії. 

- Привіт. - Відповідає.

- Привіт. - Посміхаюсь, почувши її голос. - Я заїду за тобою сьогодні?

- Ні, я після лікарні їду до мами з бабусею. Можливо там залишусь. - Говорить Мія якось невпевнено.

- Ти мене уникаєш?

- Ні…

- Гаразд. Тоді бувай.

- Бувай. - З сумом.

Дідько! Беру байк і їду кататися до піздньої ночі. Повертаюсь додому після опівночі, стою на терасі, палю.

Любі, якщо подобається історія, підтримайте зірочкою) Дякую ♡

Ваша Ніка