Розділ 32

Закінчую роботу і виходимо разом з Олексієм. Він сьогодні чергує, тож вирішив вийти за кавою і заразом мене провести до автівки. Відчуваю, як в сумці вібрує телефон. Дістаю і відповідаю брату.

- Привіт. Сьогодні? Гаразд. Буду за півгодини. - Закінчую дзвінок. - Віталік. Заїде. Бабуся якісь гостинці хоче мені передати. Хвилюється, що я погано харчуюсь. - Посміхаюсь і сідаю в машину.

- Тоді до завтра. - Відповідає Андрійченко.

- Побачимось. - Заводжу авто. Він відступає в бік, маше мені, а потім йде до вагончика з кавою.

Заторів поки що немає, тож дістаюсь до дому за десять хвилин. Перевдягаюсь у домашню футболку-сукню і капці з зайцями. Йду на кухню і ставлю чайник, поп’ємо чаю з братом. Заварюю його улюблений пуер. За п’ять хвилин лунає дзвінок у двері, тож йду і впускаю гостя.

- Привіт. - Цілує в щоку. - Тут бабуся тобі стільки всього передала, мабуть, тиждень можна не паритись щодо приготування. - Сміється.

Забираю пакет зі смаколиками і прямую до холодильника.

- Як Олена? - Питаю, розкладаючи продукти по полицях.

- В неї чергові курси підвищення кваліфікації, тож майже не бачимося, хоч і живимо разом. - Зітхає і відпиває ковток чаю. - А ти як, сестричко?

- Нормально.

- Ма, казала, що цей покидьок заходив…Якого біса йому було потрібно? - Шаленіє.

- Не маю уявлення. Давай краще змінимо тему.

- Так. Пробач... Гаразд, я мабуть, вже поїду, бо треба ще в офіс заїхати. - Допиває чай, і йде до виходу. - Бережи себе. - Цілує в чоло і виходить за двері.

Йду до вікна, та буквально застигаю від несподіванки, адже бачу Микиту, що йде до мого під’їзду, і як раз на зустріч йому виходить Віталік. Дуже злий на нього. Не чую, про що вони розмовляють, але по жестам зрозуміло, що обидва налаштовані агресивно. І раптом брат завдає удару першим. Микита, видно, що не очікував, тож не встигає ухилитись, як отримує наступний удар. Зриваюся і вибігаю в під’їзд. Ліфт довго не їде, тож біжу по сходам.

- Припиніть! - Кричу в ту мить, коли вже Микита заносить руку для удару. Обидва завмирають.

Дивлюсь з докором на брата. Він наче не постраждав. На відміну від Ніка, в якого розсічені губа і брова.

- Їдь додому, братику, будь ласка. Я сама тут розберуся.

Віталій дивиться на мене здивовано і наче трохи ображено, але все ж таки йде до своєї автівки, кидаючи на Ніка лютий погляд, сідає і їде геть. Микита щось хоче сказати, але я жестом зупиняю його.

- Не хочу нічого чути. Просто йдемо зі мною. Я оброблю твої рани і ти підеш…І більше ніколи мене не потурбуєш.

Відчиняю двері під’їзду і пропускаю хлопця вперед. Їдемо на ліфті мовчки, але знову відчуваю, як електризується повітря, коли він так близько. Сьогодні я не під дією алкоголя, на який можна було списати цей ефект. Намагаюсь не піднімати очі на нього, але відчуваю, що він дивиться на мене. Відкриваю двері і заходжу всередину, він заходить слідом за мною і зупиняється в передпокої.

- Туди. - Жестом вказую у бік кухні.

Він проходить і застигає в центрі приміщення, оглядаючи все навкруги. Я ж тягнусь до верхньої полиці шафки, де лежить аптечка, коли відчуваю його. Він підійшов надто близько, и, торкаючись руками моїх рук, дістав аптечку швидше за мене. Серцебиття знов пришвидшується навіть від такого швидкоплинного контакту з його тілом. Він ставить коробку з медикментами на стіл і сідає на стілець, повертаючись до мене.

Я підходжу ближче, беру ватний диск, попередньо змочивши його у перикису водню, і мовчки обробляю пошкоджену брову. Микита теж мовчить, тільки дивиться на мене, якось дивно. Я ж просто роблю свою роботу. Коли з бровою закінчено, беру ще один диск і торкаюсь до нижньої губи. Серце так сильно б’ється, що здається у мене зараз станеться напад. Микита ковтає слину, а потім хапає мою руку з ватним диском, відводить вбік і припадає до моїх губ. Я намагаюсь вирватись, починаю його відштовхувати, бити, але він знов бере в полон мої руки і продовжує цілувати. Це якесь безумство. Він притискає мене ближче до себе таким чином, що я опиняюсь сидячи верхи на його ногах. Футболка підскочила, оголивши мої ноги. Він послаблює захоплення на моїх руках, і я вже сама обіймаю його за шию, тим часом він цілує мою, потім спускається нижче і торкається губами грудей прямо крізь тканину. Одночасно видаємо стогін і продовжуємо наше спільне божевілля, не думаючи, що буде потім.

Він стягує свою толстовку, дивлюся на лінії нових тату на його правому плечі. Торкаюсь пальцями. Він допомагає зняти мою футболку. Мить дивиться з захопленням і знов впивається в губи поцілунком, поки руки блукають моїм тілом, даруючи насолоду. Залишається лише один крок до точки неповернення, і ми його робимо. Падаємо в цю безодню пристрасті і шаленої насолоди та одночасно досягаємо піку. Вкладаю голову на його плече і намагаюсь вгамувати прискорене дихання. Чую і його таке ж важке дихання і шалене серцебиття. Аж раптом усвідомлення того, що щойно сталося накриває мене. Відпускаю його, встаю і знаходжу свою футболку. Одягаю і подаю йому його речі.

- Будь ласка, йди…- Прошу, голос ледь не зривається на останньому слові.

- Мія…- Намагається дотягнутись до мене, але я відступаю.

Розвертаюсь і на не твердих ногах йду в бік ванної. Зачиняюсь там. Чую стукіт, а потім звук дверей, що зачиняються, і тиша. Пішов. Але ж ти сама про це просила. Вмикаю душ і істерично сміюсь, а потім починаю ревіти. Дурепа! Яка ж я все таки дурепа! І чого домоглася цим вчинком? Тільки ще більше все заплутала…Невже не можна було триматись від нього як найдалі? Залежна…Трясця! Заспокоївшись, виходжу з ванни. Я точно ненормальна...