Розділ 29

Прокидаюсь, як зазвичай, на світанку. Спала дуже погано. Всю ніч снився ВІН. Якого біса?! Навіть, випите на ніч, седативне не допомогло. Ну що за дурепа? Може не варто йти на це весілля? Але ж я вже пообіцяла Катрусі. Вісілля буде в котеджі її батьків…Дзвонить телефон. 

- Ти як? - Відразу питає Лола.

- Жива. Поки що. Немає сукні. Потрібна допомога подруги. - Промовляю змучено.

- Вже їду!

- Дякую…

Їдемо з Лолітою в торгівельний центр. У мене все тільки чорного кольору, для весілля не підійде. Катерина  казала, що весілля буде в світлих тонах, тож можна купити щось світле. Обираю бежеву сукню міді на тонких бретелях з запахом. Також беру туфлі-човники і сумочку-клатч, що пасують до сукні. Просто і стильно, як каже Лола. Лола робить мені легку укладку і макіяж. Наче, все готово. Впевнена? Ні!

- Виглядаєш неперевершано! Він ще лікті буде кусати, що втратив тебе. - Промовляє Лола. А у мене всередині буря.

- Сподіваюсь, в них буде гарний вибір напоїв. - Сміюсь нервово. Самій же хочеться кричати від страху побачити ЙОГО знов.

- Де Олекса? - Питає подруга. Їй подобається так називати Олексія. 

- В дорозі. О, це він! - Вимовляю, йдучи до дверей. - Красень! - Цілую в щоку свою пару. 

Олексій одягнений в світлий костюм. В руках тримає квіти.

- Ви чудово виглядаєте! - З захватом промовляє Лола.

- Ну, що, йдемо? - Питає Олексій, обіймаючи мене за талію.

- Так. Дякую, Лолік. Люблю тебе. - Дарую їй повітряний поцілунок і сідаю в машину.

І починається відлік. Я прямо чую годинниковий механізм...

Ми трохи спізнюємось через затор на виїзді з міста. Церемонія вже розпочалась. Піднімаємось сходинками до дверей і при вході ледь не зіштовхуємось з Микитою. Піднімаю очі і це як вибух, як постріл впритул. Очі в очі. Його сірі, як небо у шторм, і мої - зелені. Світ наче застигає на мить, мені ж здається, що на годину. Не дихаю. Він переводить погляд на Олексія, примружує очі, у погляді з’являється лють, йде далі. Чую клацання запальнички. Почав палити? Раніше він не палив. Змінився і зовні також. Став ширше у плечах, нова зачіска, борідка. В чорному костюмі. Але так само гарний, як і три роки тому.

- Це ВІН? - Питає Льоша тихо, хоча й так все зрозумів, напевно.

Просто киваю і роблю подих. Тільки зрозумівши, що весь цей час затримувала дихання. Ми йдемо через будинок і виходимо у внутрішній двір. Микита виходить за пару хвилин. Я його не бачу, але відчуваю на собі погляд. Він буквально пропалює мене. Олексій стискає мою долоню. Відчуває, як я тремчу. Наче крізь вакуум чую клятви пари. Сльози виступають на очах. Звісно, що він свідок. Подружка нареченої - білявка в кремовій сукні, прямо таки висне в нього на шиї. Хто б сумнівався.

- Якщо хочеш, можемо піти? - Питає Льоша, сильніше стискаючи мою руку, і заглядаючи в очі.

- Ні, я в нормі. Дякую тобі. Давай в альтанці посидимо? - Беру келих шампанського з таці поряд.

- Так, звісно.

Ми йдемо і сідаємо на лавку в альтанці. Лунає якась лірична пісня. Сенс зачіпає струни душі і геть не допомагає заспокоїтись. Гості розходяться по подвір’ю, поки молодята зайняті весільною фото- і відеозйомкою. Бачу Микиту. Білявка поряд. Але він наче не помічає її. Роздивляється навколо, наче шукає когось. Помічаючи мене, дивиться кілька секунд, не видриваючи напруженого погляду. Потім все ж відводить очі, каже щось білявці, після чого та перестає посміхатись і забирає свої руки від нього.

- Піду візьму ще випити, ти будеш? - Кажу Олексію, і виходжу з альтанки.

Він киває і дістає цигарку. Беру два келихи з шампанським, намагаючись не дивитись у бік колишнього.

- Мія, вітаю! - До мене підходить Світлана, мачуха Ніка.

- Добрий день! - Відповідаю. - Прийміть мої вітання! - Торкаюсь своїм келихом її.

- Дякую. Ви так і не спілкуєтесь? - Без пояснень зрозуміло, що питає про наші відносини з Микитою.

- Ні. - Роблю великий ковток, майже випиваючи весь вміст.

- Як ти взагалі? Вже на інтернатурі?

- Так, і в мене все чудово. - Посміхаюсь якомога природніше.

- За хвилин двадцять розпочнеться банкет. - Промовляє Світлана, трохи дивно на мене поглядаючи. - Тобі личить ця зачиска.

- Дякую. Тоді, мабуть, піду до своєї пари…

Йду, беручи вже третій келих. Бачу боковим зором, що Микита стоїть на ганку з цигаркою і келихом віски. Підходжу до Олексія, пропонуючи келих.

- Ти в нормі? - Питає він. Мені не подобається його занепокоєний погляд. - Третій?

- Не переймайся. Я в порядку. Можна вже йти, шукати свої місця за столом. Підемо? - Простягаю йому свою долоню.

Коли знаходжу табличку з нашими місцями, присаджуюсь. Олексій сідає поряд. Всі інші гості теж починають займати свої місця. Радію, що місце Микити і його білявки в іншому кінці столу, біля наречених. Ось вже ведучий об’являє, що скоро почнуться тости і вітання молодятам. А поки що можна поїсти. Хоч і апетиту зовсім немає. Весь час здається, що він за мною стежить. З’їдаю тарталетку з салатом з морепродуктів і ще пару канапок, щоб хоть щось з’їсти і розбавити алкоголь.