Розділ 23

Я знов повністю занурююсь у навчання і роботу, і час летить з якоюсь космічною швидкістю. От вже й весна на порозі, а після сесія, день народження і, нарешті, повернення Ніка. Ми з ним часто зідзвонюємось, але буває і таке, що він посилається на сильну зайнятість, або ж я засинаю, не дочекавшись дзвінка. В вихідні я проводжу час з друзями або ж із рідними, іноді бачимось з Катрусею. Я дуже сумую за коханим, мабуть, тому він мені сниться майже щоночі.

Черговий понеділок. Навчання на сьогодні закінчено, тож поспішаю на роботу. Забігаю в кімнату для персоналу в останню хвилину перед зміною, швидко скидаю верхній одяг і надягаю халат. Коли виходжу, майже зіштовхуюсь із новим головою кардіологічного відділення. Адрійченко Олексій Олегович, доглянутий, привабливий чоловік. Він досить молодий для цієї посади, на вигляд йому не даси більше ніж 35. 

- Мишковська! Запізнюєтесь. - Промовляє Олексій Олегович з докором, але посмішка видає, що він не сердиться.

- Буду намагитись, щоб такого більше не сталося. Затори. Вибачте, Олексій Олегович. - Промовляю наче скоромовку.

- Заспокойтесь, Мія Станіславівна, я жартую. Ви - молодець, чудово виконуєте свої обов’язки. Як в університеті? Все добре?

- Так. Дякую. - Відповідаю з подивом.

- Як почнеться сесія, попередьте.

Він уходить в ординаторську, а я йду на пост, змінити медсестру Олю. Вона тільки подивилась на мене, коли я привіталась з нею, і, нічого не промовивши, пішла. Я здивувалась, але довго роздумувати над поведінкою колеги часу не було, тож я розпочала свою роботу. На прикінці робочої зміни забігла в кімнату відпочинку, і зустріла там Олексія Олеговича і ще одного лікаря із сусіднього відділення, вони пили каву з цукерками.

- Мія, не бажаєте кави? Петро Васильович пригощає, справжній бразильський, із відпустки привіз. - Промовив до мене голова відділення.

- Дякую, але я краще чай. - Відповіла збентежившись. Забагато спілкування з керівництвом як для одного дня.

- Ну тоді цукерками пригощайтесь, - Запропонував другий лікар.

Я заварила собі чай і взяла одну цукерку. Вони сиділи на диванчику, я ж сперлась на стільницю.

- Сідайте, Мишковська, ми не кусаємось. - Звернувся знов до мене завідуючий.

- Я вже побіжу. Дякую. Допобачення. - І я вийшла. Дивний день.

Напередодні восьмого березня у нас у відділенні вирішили влаштувати святковий корпоратив. Я прийшла пізніше за всіх, тому що була в університеті. Проходячи повз ординаторську, зіштовхнулась із Олексієм Олеговичем. 

- Мія, вітаю зі святом. Зайдіть, будь ласка. - Промовив він і відчинив двері до ординаторської.

Я нерішуче зайшла і він вручив мені гарну червону троянду і коробку цукерок «Рафаелло».

- Дякую. - Промовила і почала йти на вихід з кімнати.

- Ще раз зі святом.

Я вже майже вийшла за двері, коли почула ще слова і зупинилась.

- Мія, зачекай..те…Ні, нічого. Йдіть. - І він почав перебирати якісь папірці на робочому столі. Я ж вийшла, зачинивши за собою двері.

Ввечері ж був невеличкий фуршет в кімнаті відпочинку. Все було доволі скромно: таця з канапками, шампанське, цукерки, фрукти. Нас було лише шестеро: завідуючий, його приятель з відділення хірургії, медсестра Оля, головна медсестра Катерина Валеріївна, ще один лікар з нашого відділення і я.

Я сьогодні приїхала автівкою, тому пила тільки сік. Чоловіки пили більш міцні напої, а дівчата - шампанське. Оля поводила себе досить дивно, майже зі мною не спілкувалась, хоча раніше ми нормально ладнали. Чоловіки вмовляли мене випити шампанського, аля я не погоджувалась. А потім мені подзвонив Микита і я вийшла на сходи і піднялась вище на один сходовий проліт, щоб поговорити на самоті.

- Привіт, Мія. Зі святом! - Почула радісне. А потім здивовано. - Ти все ще на роботі?

- Привіт, Микит, дякую. Так, у нас як раз корпоратив.

- Зрозуміло. Відзначаєте…- Мені не дуже сподобалось те, яким тоном це було сказано. 

- Скоро поїду додому. Не хвилюйся. - Промовила з посмішкою.

- Ти за кермом? - Знов ця інтонація.

- Так. П’ю лише сік, не турбуйся. Як Мері?

- Все чудово. На наступному тижні здає аналізи, і якщо все добре, то випишуть додому.

- О, це ж чудові новини! Передавай від мене вітання! - Радісно промовила я.

- Передам. Подзвони, коли будеш вдома, гаразд? - Сказав все тим самим безрадісним голосом.

Десь внизу хлопнули двері на сходинковий майданчик.

- Звісно. Кохаю тебе.

- І я тебе, Мія. До дзвінка. - І він відключився, як раз в той  самий момент, як хтось клацнув запальничкою.

Я спустилася і побачила Олексія Олеговича із цигаркою. Він якось дивно подивився і жестом запропонував цигарку.

- Я не палю. - Відмовилась я.

- Я теж, це так, балуюсь інколи. Постійте трохи зі мною, Мія. Будь ласка.

Я відійшла трохи вбік, щоб не вдихати нікотин.

- Це був ваш хлопець, по телефону? - Раптом запитав керівник.