Розділ 21

Коли Микита знов полетів у США, я дуже сумувала, але тепер все було інакше, адже я вже знаю, що він обов’язково повернеться до мене, а ще я планую полетіти до нього на зимові канікули. Так, це знову буде лише тиждень разом, але я впевнена, що ми витримаємо весь час розлуки. Я вірю йому і вірю в нас. Ми як і раніше переписуємось протягом дня та зідзвонюємось по Скайпу вечорами.

Після нового року, який ми з Ніком зустрічали в різних часових полюсах, мене запросили до себе Лола і Макс. Як виявилось, поки я була повністю зосреджена на своєму коханому, вони почали жити разом. Я нескінченно рада за них, і сподіваюсь, що вони ніколи не розійдуться, адже їх пара - ще та італійська сімейка. Жодна сварка не відбувається без биття посуду чи ще якихось руйнувань, але і примирення, за словами подруги, не менш феєричні. Тепер ми здебільшого зустрічаємось в них вдома. Бажання піти в клуб без Микити не виникає, тим більше ще й до сесії треба готуватись. А ще ж робота і практика. Сама іноді дивуюсь, як я все встигаю. Коли за день до останнього іспита подзвонила Катя, то я була вже геть виснажена, тому попросила її заїхати до мене.

- Привіт. - Привіталась вона, коли ми зайшли до мене в кімнату.

- Привіт, Катрусю, як ти? Пробач, але в мене зовсім завал…- Відповідаю, сідаючи поряд з нею.

- Так, я зрозуміла. Вчора з Микитою розмовляла, він теж за тебе хвилюється. До речі, в мене є для тебе подарунок на новий рік. - І вона простягла мені конверт.

Я з подивом його відкрила і побачила квитки у Нью-Йорк на моє ім’я як раз на дати зимових канікул. 

- Кать, дякую! Не варто було. - Я з вдячністю її обійняла. - А в мене для тебе подарунка немає…

- Це не тільки від мене, ще від батьків. Вони передавали вітання. - Відповіла вона.

- Дякую. Як твої справи? Як Гарі?

- Все добре, у нас все просто чудово. - Її погляд враз став більш замріяним.

- Я так рада за вас. - Ми знов обійнялись, а потім протеревенили весь вечір. Після уходу Каті, я ще трохи позаймалась і подзвонив Микита і ми говорили з ним до пізньої ночі. І не дивлячись на постійну втому і неможливість бути поряд з коханим, я почуваюсь щасливою.

Останній іспит здала на відмінно і вже знаходжусь в передчутті майбутньої подорожі. Мама з бабусею трохи переймаються, адже я ще жодного разу так далеко не літала. Але мене це не лякає, я дуже сумую за своїм хлопцем і дуже радію цій можливості хоч трохи побути поряд з ним.

Якихось дванадцять годин в літаку і ось я вже стою з невеличкою валізою посеред аеропорта імені Джона Кенеді. Це просто неймовірна споруда інженерної майстерності. Наче місто у місті, але я прагну скоріше покинути це місце. Для мене всі аеропорти, особливо такі великі, схожі на вулик. Мені не комфортно. Тож якомога скоріше проходжу паспортний контроль і йду до найближчої кав’ярні, замовляю каву і під’єдную вай-фай, щоб написати повідомлення мамі. Коли починаю писати Микиті, помічаю, що хлопець вже поспішає до мене. Я підіймаюсь з місця і стою, наче зачарована, поки він наближається. Він виглядає дещо стомленим, на підборідді видніється легка щетина, але його очі наче світяться від кохання і ніжності.

- Привіт! Як же я сумував. - Шепоче мені на вухо, і притискає до себе.

- Я теж. - Посміхаюсь йому і встаю навшпиньки, щоб лагідно торкнутись таких бажаних губ.

Він відповідає спочатку так само ніжно, але раптом його поцілунок стає більш пристрастним, наче він прагне довести, як саме сильно за мною сумував. Його щетина трохи дряпає мою ніжну шкіру, скоріш за все ми привертаємо увагу оточуючих, але мені все одно, я не відчуваю незручності, моя душа сповнена щастя і любові, а по судинах струменить бажання. Тому я ще міцніше притискаюсь до коханого, занурюю руки в його волосся, дихаю ним. За мить він сам розриває наш поцілунок.

- Джері. - Промовляє з благанням, все ще важко дихаючи, його погляд палає. - Поїхали додому! Поки нас не заарештували за непристойну поведінку в громадських місцях.

Ми викликаємо таксі, яке привозить нас у квартиру Ніка в центральній частині Принстона. Це невелика студія, оформлена в стилі лофт. Справжнє чоловіче лігво. Вона складається з вітальні-кухні з панорамними вікнами і цегловою кладкою на стінах, звідти йдуть сходи на надбудову - там знаходиться спальня, точніше величезний матрас. Ще одні двері внизу ведуть до санвузла. Мені подобається це місце, воно підходить Ніку.

Поки я оглядаю все, Микита забирає мою валізу і підходить ближче. Певно він очікував, що візьму з собою набагато більше багажу, це читаю в його здивованому погляді. 

- Ти мене дивуєш, маленька. - Він допомагає мені зняти дублянку і шарф, зтягує шапку разом з резинкою для волосся. - Така гарна.

Коханий починає обсипати моє обличчя поцілунками. Я тану в його обіймах. Не припиняючи цілуватись, і не розтизкаючи обіймів, скидаючі зайвий одяг дорогою до спальні, ми опиняємось в ліжку. Пристрасть поглинає нас. Ми наче хочемо за один день надолужити всі ті тижні, що були не разом.