Розділ 20

Я прокидаюсь і хочу потягнутися, але відразу стикаюся із супротивом - Микита міцно тримає мене у своїх обіймах. Моє ж тіло таке розслаблене, що складно поворухнутись. Крізь щільні штори пробивається слабке вранішнє світло. Я згадую, де знаходжусь і що цьому передувало й сонливість відразу проходить. Натомість кров приливає до моїх щік. Намагаюсь більше не робити рухів, щоб не розбудити Микиту, але потім все ж таки повертаюсь обличчям до нього і з захватом дивлюся тепер вже на свого коханого хлопця. Захотілось, як вже робила раніше, коли ми ще були друзями, подивитись на сплячого красеня, торкнутися вилиць, де вже почала пробиватись легка щетина, чи занурити пальці у скуйовджене підчас сну волосся, та Микита відкрив свої неймовірно сірі очі. Я спішно забрала простягнуту руку, примружила очі і зробила вигляд, що все ще сплю.

Хлопець лягає на бік і декілька секунд дивиться на мене, я це відчуваю. Цікаво, чи не жалкує він про те, що сталося між нами?

- Ти дуже вродлива вранці. - Промовляє хрипким зі сну голосом, торкаючись мого волосся. Розумію, що мій план із зображенням сплячої з тріском провалився, тож розплющую очі.

- Ти не в перший раз бачиш мене вранці. - Нагадую йому з усмішкою.

- Але вперше у якості моєї дівчини. - Шепоче він і на його губах теж грає спокуслива посмішка. - Як спалося?

- Добре. - Наші погляди зустрічаються і я чомусь дуже ніяковію.

- Як ти почуваєшся? Нічого не болить? - Обережно цікавиться він, тим часом малюючи невидимі візерунки на моєму плечі.

- Начебто ні. А ти як? - Відповідаю, прислухаючись до відчуттів. Це дивно, коли він лише дивиться на мене, я відчуваю, що не проти повторення того, що було вночі, а там де його пальці ледь торкаються шкіри - неначе струм проходить і відгукується десь внизу живота, закручуючись у млосний клубок.

- Просто чудово! І вже мрію це повторити. - Шепоче, притискаючі мене до ліжка своєю вагою. Я знов шаріюсь і накриваюсь простирадлом з головою, та хлопець відсуває його. Він дивиться так, наче я найбажаніший подарунок. Від цього погляду по тілу йдуть сироти. 

- Не дивись на мене так, мені трохи ніяково.

Намагаюсь знову накритись, але цього разу Микита повністю зтягує простирадло і відкидає у бік, сам же знов нависає зверху, спершись на лікті. Він такий спокусливо гарний, і його тіло, так і притягує мій погляд.

- Мишеня, припини ніяковіти переді мною. Тобі не має чого соромитись. Ти — ідеальна.

Він починає вкривати моє обличчя і тіло поцілунками, доводячі свої слова, і мені стає гаряче. Забуваю про ніяковість і вже сама обіймаю за шию, занурюю пальці в шовковисте волосся. Я знаю до чого все йде і хочу, щоб це сталося. 

- Моя Мія, - Шепоче хлопець, продовжуючи цілувати і пестити мене.

Та раптом чується дзвінок мобільного. Дзвонить телефон Микити, адже мій на беззвучному, не змінила налаштування після лікарні. Ми не звертаємо уваги, але хтось надто наполегливий.

- Зачекай хвилинку, сонце. Зараз відправлю особливо наполегливих куди подалі і ми продовжимо. 

Микита бере з тумбочки телефон і відповідає.

- Так, Гарі! В тебе пожежа?! Чому дзвониш так рано? - Питає із роздратуванням, продовжуючи торкатися мого плеча, а я тану від цих доторків. Потім вирішую трохи подражнити коханого і кусаю його плече, але відразу цілую, потім теж саме роблю із шиєю, вухом.

- Припини, - одними губами промовляє хлопець, продовжуючи слухати друга. А пальці вільної руки продовжують подорожувати моїм тілом, вимальовуючи візирунки і пестячі. Я ніжно торкаюсь тату на його шиї. 

- Гарі, я наберу пізніше. В мене тут ще важлива справа, що не терпить зволікань. - Він відкидає телефон у бік і майже накидується на мене. Але мені подобається здаватись такому приємному натиску. І ось вже не зрозуміло де чий подих або стогін. Нас поглинає щось шалене і неприборкане.

- Скажи, що ти моя. - Шепоче Микита.

- Я твоя, Микита, лише твоя. - Відповідаю йому, усвідомлюючи, що так було від самого початку.

А ще пізніше я згадую, що за тиждень це припиниться, адже Ніку треба буде повернутись у Прінстон до матері. Але поки що це наш маленький всесвіт щастя, і мені хочеться насолодитись їм сповна, не думаючи, що і як буде потім.

- Що хотів Гарі? - Питаю, коли трохи пізніше ми перемістились на кухню у пошуках їжі і кави.

- Та ось жалівся на якусь малу, що закрутила йому голову. Уявляєш? Гарі і такі пристрасті - це щось із області фантастики! Ще сказав, що дівчина з характером. Доречі, ми з ними зустрічаємось ввечері.

- Оу. - Щось мені підказує, що я знаю цю малу, та і не тільки я…- Мені треба заїхати додому, щоб перевдягнутись…

- В нас ще багато часу. - Додає з поглядом, в якому бісики гуляють. 

З Гарі ми домовились зустрітись в ресторані японської кухні, чому Микита був дуже здивований, адже не пам’ятає, щоб друг полюбляв суші. Але місце було йому знайомим, тому що тут вони частенько бували з сестричкою Катею. Цим він лише підтвердив мою версію щодо нової пасії друга. Але я вирішила промовчати. Раптом я помиляюсь. 

- Може нікуди не підем? Замовимо їжу сюди? - Промовляє Микита трохи хриплим голосом, обіймаючи мене зі спини, коли я намагаюсь підправити макіяж перед виходом.