Тишу в кімнаті порушує рінгтон мого мобільного. Номер незнайомий, але код штатівський.
-Так?
-Мія, привіт. - Голос Микити наче трохи сумний або просто стомлений.
-Привіт. Як ти? Як мама?
-Не ідеально, але вже краще. Як ти?
-Я? Ну…- Думаю, щоб таке повідомити. З останніх новин — те, що розійшлись з Леонідом. Але навіщо про це казати? - Ми з Льонею розбіглись, вже остаточно. - Все ж таки промовляю на одному подиху.
В слухавці тиша, тільки його дихання. Потім якийсь гуркіт, наче щось впало.
- Нік?
- Так. Давно пора…- Відповідає тихо. - Що сталося? Він тебе образив?
- Ні. Я можу за себе постояти, не турбуйся. - Вимовляю з посмішкою. Приємно, коли про тебе турбуються.
- Шкода, що я далеко, і не знаю, коли вийде вирватись…
- Все добре. Правда. Я все розумію. Ти зараз там, де повинен бути…
Наступного дня зустрічаюсь з Лолітою в кав’ярні після пар. Вона, як зазвичай, в гарному настрої, розповідає останні новини. Я ділюсь своїми. Вона теж рада, що ми з Леонідом розбіглися.
- Як справи у Ніка?
- Нормально, наче…-Відповідаю і роблю ковток лате.
- Сумуєш? - Такі питання в стилі Лоли, іноді її безтактність буває на межі.
- Звісно. Але ми майже кожного дня на зв’язку. Іноді мені здається, що зараз ми більше спілкуємось ніж коли він був тут.
- Тобто у вас все ідеально, не рахуючи того, що ви просто друзі? Але ж ти знаєш про його репутацію…
- Те, що він бабій? За той час, що ми спілкуємось, я цього не помітила…І до того ж, ми друзі. Пам’ятаєш?
- Так-так. Але мені здається, що варто комусь із вас перетнути цю межу і буде таке полум’я…Ух! - Вона замахала руками, наче їй стало спекотно.
- Не верзи дурниць. Так, він мені дуже подобається, але я згодна бути йому другом, аби тільки лишатись поряд.
- А коли в нього хтось з’явиться? Чи можливо вже з’явилась, що ти будеш робити?
- Не знаю. Мабуть, так само буду другом, хоч буде важко…Давай не будемо про це, добре?- Промовляю з сумом, опустивши очі у горнятко з напоєм.
Я ні за що не зізнаюсь подрузі про те, як сильно мені його не вистачає, як іноді хочеться зкуйовдити його волосся, слухати його іноді непристойні жарти, просто дихати одним повітрям…
- Звісно. Як справи у Марі?
- Поки що не дуже, але лікарі дають непогані прогнози. Та і вона намагається триматись. Микита щодня її навідує.
Повернувшись додому після пар і роботи, сідаю за конспекти. Повністю зосередитись не виходить, адже постійно згадую нашу розмову з Лолою. Врешті аби як налаштувавшись, все ж роблю домашнє завдання, і коли вже складаю все в рюкзак, лунає знайома мелодія.
- Не спиш? О, а ось і Йорік. Скучив за твоєю кімнатою.
- Тільки за нею? А за містом? Рідними?
- Ще за тобою. Дуже. - Я втрачаю здатність говорити.
Сердцебиття пришвидшується. Опускаю погляд, щоб він не помітив, як я розгублена і почервоніла наче помідор. Що це таке? Навіщо він це говорить, ще й таким серьйозним тоном?
- Як там Марія? - Переводжу тему.
- Краще, але стіни лікарні їй уже остогидли.
Посміхаюсь, згадуючи непосидючий темперамент його матусі. Раптом чуються короткі сигнали, наче йому хтось телефонує.
- Мія, вибач. Мама телефонує, наберу пізніше, добре? Якщо, звісно, ти ще не будеш спати. Але про всяк випадок, бувай, Джері!
- Бувай, Том!
Я засинаю, так і не дочекавшись його дзвінка, сподіваючись, що нічого поганого не сталося. Вранці прокидаюсь і, дивлячись на телефон, розумію, що вже спізнююсь на пари. Швидко збираюсь і біжу.
- Бабусю, добрий ранок! Запізнююсь! - Хапаю з тарілки бутерброд і вилітаю з квартири.
Добре, що я тепер їзжу на своїй автівці, але коли затори, то метро більш доцільний транспорт. В університет встигаю лише на кінець першої пари. Викладач по загальній хірургії дивиться похмуро, але дозволяє сісти.
- Вибачте, будь ласка, я самостійно цю тему опрацюю.
- Навіть не сумнівайтесь у цьому, Мишковська. - Відповідає викладач і продовжує лекцію.
На останній парі поряд сідає Макс і уважно дивиться на мене.
- Мишковська! Ти чого така похмура? Гайда з нами з Лоліком в кіно після занять! - Пропонує друг.
- Ні, Максиме. Мені ще з хірургією розбиратися та й робота в кардіології. Пробач, але не цього разу.
- Гаразд, тоді іншим разом.
- Так. Обов’язково.
Тому після закінчення лекції їду в лікарню і відпрацьовую свої півставки в кардіології як палатна медсестра. Коли виходжу після роботи, то вже буквально ледь тримаюсь на ногах, так стомилась. А ще ж їхати за кермом. Не поспішаючи йду в сторону автівки, кутаючись в пальто. Надворі вже давно темно і світять ліхтарі. Ще декілька тижнів і буде новий рік, але температура трохи вище нуля і сніг ще не лежить. І ось немов за помахом чарівної палички з неба починають летіти і кружляти у повітрі маленькі сніжинки. Я підіймаю обличчя вгору і завмираю від цієї краси. І раптом мене хтось хапає і починає кружляти.
#1094 в Любовні романи
#533 в Сучасний любовний роман
#269 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 08.12.2024