Розділ 18

Наступні кілька тижнів проходять без особливих подій. Я тепер частіше буваю вдома, проводжу час з Лолою та Максом, іноді зустрічаюся з Леонідом, але після того випадку з його підозрами наші відносини наче дали тріщину. Можливо через це я іноді почуваюсь кепсько. Особливо після від’їзду Тома. Ми так часто проводили з ним час, що він став моєю залежністю, і тепер в мене почалась ломка. Мабуть це неправильно так сильно прив’язуватись до людини? Перші декілька днів були найважчими, але з часом ставало легше. Ми з Микитою переписувались та зідзвонювались по відеозв’язку, розповідали один одному останні новини і просто про те, як минув день. І кожен раз, варто мені було побачити його обличчя, посмішку, одразу всі проблеми зникали або ж здавались не такими вже значними, як на перший погляд.

Минув вже тиждень, як маму Ніка прооперували і почався період реабілітації. Скоро почнеться курс хіміотерапії. Микита вже пристосувався до університетського життя. Проблем з комунікацією не виникло, адже мову він знає майже на рівні з носієм, а з його природньою харизмою, влитися у новий колектив не склало великих складностей. Він взагалі знаходив спільну мову з будь-ким, незалежно від віку, статі чи соціальної приналежності. Тому за його адаптацію я сильно не переймалась. Це, мабуть, була одна з тих рис, що нас відрізняла, адже я зовсім не така, я важко сходжуся з новими людьми, а якщо і впускаю когось в ближнє коло, то це в серйоз та на довго. 

Сьогодні, коли я була на заняттях, мені написала Катя, сестра Микити, і запропонувала зустрітися ввечері. Я радо згодилась. Вона мені сподобалась, а ще мені здавалось, що спілкуючись з нею, я ніби ближче до Ніка, адже вони такі схожі. Ми домовились зустрітись в кав’ярні, тому що вдень погода зіпсувалась, небо затягнулося грозовими хмарами і в будь-який момент міг початися дощ.

Я прийшла трохи раніше і зайняла столик біля вікна. Катю я побачила здалеку, її важко було не помітити:  висока, струнка шатенка, одягнена у в’зану сукню кольору какао і блідо-голубе пальто, коричневі челсі і сумочка доповнювали образ. Я сьогодні теж вперше одягла нове пальто. Вже відчувалось наближення зими, хоча була лише середина листопада, та температура повітря вже не підіймалась вище десяти градусів. Ми замовили лате і круасани. Дівчина розпитувала мене про Микиту, хоча я знаю, що він їй писав і дзвонив майже так само часто як і мені. Але з її поведінки мені здалось, що її щось турбує, але вона вагається поговорити зі мною про це. Я все чекала коли ж вона наважиться, та врешті сама спросила.

- Катрусь, ти ж не просто так хотіла зустрітись? 

Вона спочатку трохи знітилась, та все ж відповіла.

- Ні, я хотіла попросити у тебе поради.

- Звісно. Я завжди готова допомогти. - Відповіла з посмішкою.

- Мені дуже подобається один хлопець. - Продовжила вона.

- Ну це ж чудово! - Зраділа я, але судячи з виразу її обличчя, вона так не вважає.

-Мені здається, що я зовсім йому не цікава. - Промовила вона з сумом.

- Що за дурниці?! Ти тільки поглянь на себе, ти не можеш не подобатись!

- Він наче уникає мене, певно вважає малою і недосвідченою…

- А я його знаю? - Запитала, вже здогадуючись, про кого може йти мова.

- Так. Це Ігор Левчук. Гарі. - Ледь чутно промовила Катя.

- Хм. - Відповідаю і замислююсь.

Я не дуже добре знайома з Гарі, але зрозуміла те, що він не дуже постійний в плані дівчат, скоріше навіть гульвіса.

- А ти точно впевнена, що він - той, хто тобі потрібен? Ти ж знаєш про його славу бабія?

- Так, але мені завжди здавалось, що це більше його образ, а насправді він більш глибокий.

«От же дідько, а вона, схоже серйозно закохалась у цього ловеласа».

- І коли ти встигла прийти до такого висновку? - Знову питаю я.

- Вони ж з Кітом зі школи товаришують, і він часто до нас заходив. Іноді, коли брата не було, він чекав на нього і ми спілкувались. Але мені здається, що він ставиться до мене як до молодшої сестри. Хоча рік тому після вечірки в клубі вони приїхали до нас. Гарі залишився у гостьовій кімнаті. Вночі я пішла на кухню щоб попити води і натрапила там на нього і тоді він раптом мене поцілував…по-справжньому...Я була приголомшена, а він вибачився і сказав, що цього більше не повториться. А я його кохаю вже багато років. - Промовляє Катя ледь чутно і закриває обличчя руками.-  Тільки, будь ласочка, нічого не кажи Микиті, він мене вб’є і його також.

Цей випадок нагадав мені про наш випадковий поцілунок з Микитою, але ж ми друзі. Можливо і Гарі до Кет ставиться по-дружньому, а вона собі навигадувала…

- Вау! Ну і пристрасті, але я - могила. - Промовляю з посмішкою. - А коли ви бачились в останнє?

- Кілька місяців тому, ще до переїзду Микити. - Відповідає дівчина з сумом.

- Так, це проблема, але він же часто в клубах виступає. Треба буде пошукати інформацію.

- Батьки навряд мене відпустять, хоча якщо з тобою…

- Я щось вигадаю. - Обіцяю. Хоча Нік мене потім точно приб’є. Це ж його кохана сестричка.

Ми з Катрусею домовляємось ще зідзвонитись і розбігаємось по домівкам. Вдома після вечері я відкриваю ноутбук і починаю шукати інформацію про нашого спільного знайомого діджея. З’ясовується, що в нього дійсно повиннен скоро відбутися виступ в одному з київських клубів. Ну що ж, залишилось вмовити батьків Каті відпустити її на цю вечірку зі мною. Ще питання, як про це повідомити Ніка? Навряд він буде у захваті дізнавшись, що його молодша сестричка зібралась до клубу. Але якщо ми підемо не самі, а ще з Максом і Лолою, то можливо вийде. Я відразу пишу Лоліті і вона відповідає згодою на мій план стосовно вечірки. Що ж, залишилось вмовити батьків Каті і Нік…А ось, до речі, і він. Дзвонить телефон і бачу на дисплеї фото Микити.