Розділ 16

Вранці я ледь прокинулась  після поганого сну, але вмовила себе і пішла на пробіжку, щоб трохи відволіктися від думок, що турбували останнім часом. Потім зібралася в університет, а на перерві врешті зважилась і домовилась з інструктором з водіння, якого порадив брат. Ввечері ми зустрілись біля метро для першого заняття. Цього разу це була учбова машина, адже Олександру треба було з’ясувати наскільки я втратила навик кермування авто. Все виявилось не так вже й погано, як я собі надумала. В мене все виходило на рівні якихось інстинктів, тому коли я вийшла після заняття біля свого будинку, то врешті змогла посміхнутись.

Наступного ранку я прокинулась як ніколи спокійною і готовою до нового дня. Спеціально встала раніше, щоб встигнути на пробіжку і потім не поспішаючи зібратися. Одягла джинси скіні з дірками на колінцях, білу футболку і рожевий кардіган, вклала неслухняне волосся і вхопила сумку. Ще раз подивившись на своє відображення у дзеркалі, залишаюсь задоволена і йду в університет. Напрочуд швидко дістаюся до потрібного корпусу і заходжу до аудіторії на першу лекцію, а там лише тільки Макс. Судячи з усього, то я не єдина, хто сьогодні вирішив прийти раніше. Сідаю біля друга.

- Привіт. А де всі? - Питаю я, озираючись навколо.

- Салют. Думаю, зараз підтягнуться, ще ж 10 хвилин до початку.

В цей момент в аудіторію заглядає хлопець із служби доставки.

- Привіт. Не підкажете, Мія Мишковська в вашій групі навчається? - Питає кур’єр.

- Так, це я. - Відповідаю з подивом.

- О! Мені пощастило! - Посміхається хлопець і простягає мені пакунок моїх улюблених тістечок із веганського магазину. - Поставьте підпис, будь ласка.

Я ставлю свій підпис, там де він вказує. Хлопець промовляє «Гарного дня» і тікає. Як раз перед тим, як до аудиторії заходить ціла юрба студентів.

- Оу, Мія, у тебе день народження? - Питає одногрупниця Настя.

- Ні, - Відповідаю і дивлюсь на пакунок. Про мою любов до цих ласощів знають не так багато людей. А ось і картка: «Пробач, Джері. Твій, благаючий про вибачення, Том». Хоча я вже здогадувалась, що це він.

- Нік? - Підморгує мені Макс.

- І як ти здогадався? А ну так, у вас же з Лолою не має один від одного таємниць. - Відповідаю роздратовано.

- Судячи із твого тону, ви все ще не помирились.

- Ми і не сварились, просто припинили спілкування.

- Навіть так? Гаразд. Може віддаси тоді це мені. - Вказує на смаколики у моїх руках.

Першим поштовхом було взагалі відправити пакунок на смітник, але до чого тістечка? Тому без особливих вагань, віддаю їх Максу, а він ділиться з приятелями з групи. От що мені робити з цим бовдуром, Томом? «Вислухати, що він скаже, а потім приймати рішення» - Підказує внутрішній голос. Це я можу. Що ж, буду чекати на його наступний крок. Ввечері я знову їздила з інструктором вже нічним містом, тож повернулась досить піздно і одразу пішла спати.

Наступного дня в університеті знов сталось дещо дивне. На великій перерві між парами, я вийшла за кавою, а коли поверталась, то у дворі біля корпуса зібралась зграя підлітків і під музику з динаміка, вони почали танцювати, декілька з них протягнули мені по червоній троянді і ось я вже з букетом і кавою стою ошелешена тим, що відбувається. За кілька миттєвостей молоді люди, що танцювали дістали з-за спин папірці, з яких вийшов напис: «Джері, дай Тому ще один шанс!» Ну а потім з’явився він. Як завжди приголомшливо привабливий в блакитному джемпері з закоченими рукавами і темних джинсах. З посмішкою він йшов до мене. Зграйка флешмоберів почала розходитись, а студенти, що залишились іноді кидали на нас зацікавлені погляди.

- Привіт. - Промовив Том, підійшовши зовсім близько.

- Салют. - Ледь чутно відповіла, дивлячись в його сумні сірі очі. Голос від хвилювання трохи захрип.

- Ми можемо поговорити? - Спитав хлопець.

- Звісно. - Тільки і змогла відповісти.

Ми пішли вздовж корпусів медичного ВУЗа.

- Віолета збрехала. - Почав Микита. - Вона взагалі не мала права так з тобою розмовляти. Ми розбіглися ще на початку літа, але вона гадала, що тільки-но повернеться, ми знову будемо разом. Що це лише тимчасова перерва у відносинах. Пробач, Мія, це моя провина. Та мені дуже важлива наша дружба і ти. - Він бере мене за зап’ясток і дивиться в очі. А мені хочеться заплакати від того, що він зробив і сказав, що не зраджував моєї довіри. Кава вже охолола, тож викидаю стаканчик у смітник.

- Микита, ти можеш зустрічатися з ким хочеш, але мені було дуже неприємно чути те, що сказала твоя колишня. Ти теж мені пробач, що я невірно все зрозуміла і не дала тобі можливості все пояснити.

- Джері, мишеня, - промовляє він і починає мене кружляти. - Я так скучив, ти не уявляєш. Цей тиждень був моїм особистим пеклом.

- Моїм також. - Шепочу у слід. Ми розлучилися на час до кінця лекцій, потім Микита мені подзвонив.

- Поїхали до мене, щось подивимось або десь кави вип'ємо? - Запропонував Нік. Я почула звук другого дзвінка.

- Зачекай, мені Льоня телефонує…Даруй, але певно сьогодні нічого не вийде, ми раніше домовились, тож…Я напишу тобі завтра, гаразд?

- Так, поїду тоді до Гарі. - Відповідає бадьорим голосом, але очі сумні.