Розділ 15

Микита

Тільки-но Мія зникла в ліфті, я вийшов із її під’їзду і відразу набрав номер Віолети. Ми домовились зустрітись в кав’ярні поряд. Я відразу почав з питання про її розмову з Мією. І вона зізналась, що приходила в універ до моєї подруги, але просто з цікавості, хотіла дізнатися, що вона за дівчина, чому я так багато часу з нею проводжу та і все.

- Ти хочеш сказати, що приходила просто познайомитись? Тоді поясни мені, будь ласка, чому Мія не хоче зі мною спілкуватись після вашої «дружньої» бесіди? Га? - Я уже на взводі.

- Можливо вона неправильно мене зрозуміла? Я казала, що нас з тобою багато чого пов’язує…

- Ти впевнена, що сказала лише це? - Недовірливо перепитую, зіщуливши очі. - Вона мене майже ненавидить тепер, а я не розумію за що. - Занурюю пальці у волосся на потилиці.

- Так запитай у неї, я тут до чого? - Закочує очі Віолета.

- Та що з вами обома не так, що стрілки одна на одну переводите?

Віолета декілька секунд мовчить і дивиться на свій свіжий манікюр, а потім підіймає очі на мене.

- Ну, можливо, я ще сказала про те, що мені не до душі ваша дружба і що взагалі-то ти не дружиш просто так з дівчатами…- Раптом промовила вона і різко замовкла, зрозумівши, що бовкнула зайве.

- Що ти сказала? - Не повірив щойно почутому, а потім на мене найшла така лють. - Ти мариш, Ві! Ми з тобою розбіглися, і твоя думка на рахунок моїх будь-яких стосунків мене взагалі не хвилює. А я, дурень, думаю, що ж могло статися…

- Нік, ти не можеш так вчинити, ми давно знайомі, нам було добре разом. Ти просто візьмеш все і перекреслиш заради цієї миші? Заради «дружби» із нею? Справді, Нік? Будь ласка, скажи, що ти пожартував! - Почала благати вона, поклавши долоні мені на груди.

- Віолета, немає ніяких «нас», так, в нас були стосунки, які влаштовували обох, але все скінчилось ще на початку літа, прийми це. - Після цих слів, я прибрав її руки від себе і відійшов.

- Не кажи так, Микита! Ми ж можемо бути у вільних стосунках, якщо ти так бажаєш…Нам же було добре разом…Ми так пасуємо один одному, всі мені казали, що ми створені бути разом…

Я подивився на неї із жалем.

- Серьйозно, Ві?! Те, як ми виглядаємо разом, як нібито, пасуємо один одному, це тебе хвилює?! Тоді я повторю тобі ще один раз, щоб ти запам’ятала: я не буду з тобою. І ти не маєш права отак приходити до моїх друзів і казати їм такі речі. І ще, не намагайся ще раз підійти до Мії, ти мене зрозуміла?!

- Так, але дивись не пошкодуй про це, Нікі.

- Це погроза?

- Можливо. - З цими словами вона розвернулась і граційною ходою вийшла із кав’ярні.

Я ж залишився із своїми думками і холодною кавою. Треба було вирішити, як пояснити все Мії та заслужити її пробачення. Мені ще жодного разу не доводилось з таким стикатись, та і з дівчатами я жодного разу не дружив. Дитячий садок не рахується. Нарешті вигадавши рішення, поїхав додому. Але коли зайшов у квартиру відразу з’явилось відчуття, що щось не так. Зазвичай в цей час мама була вдома і відразу виходила зі своєї кімнати чи з тераси, де могла відпочивати чи малювати. Може вийшла кудись…

- Ма, ти вдома? - Я заглянув у її кімнату, там нікого не було. Тоді думав вийти на терасу, але помітив маму в кухонній зоні. Вона лежала на полу без свідомості. Швидко вхопив телефон і викликав швидку. Поки чекав лікарів, мам прийшла до тями.

- Микитка, ти вже повернувся? - Промовила слабким голосом.

- Мам, що сталося? Чому ти впала? - Почав допитуватись, а в самого руки тряслися. - Я викликав швидку.

- Не варто було. Я цілий день малювала, можливо стомилася і тиск впав, ще й голова зранку розколювалась.

Лікарі оглянули Марію, поміряли тиск, який був трохи занизький і порадили звернутись до діільничного лікаря найближчим часом. Тому на наступний день я не пішов в університет, а залишився вдома і викликав мамі лікаря.