Розділ 14

Настала осінь, а з нею студенські будні. З Микитою ми бачились майже щоденно, правда останнім часом він став більш напруженим, нервовим. Але я сильно на це не зважала, адже можливо цей його стан був пов’язаний з початком навчання. Одного дня після лекцій ми зайшли попити кави в мою улюблену кав’ярню. Микита захопливо розповідав про курйозний випадок під час літньої практики, як йому прийшло повідомлення. Після прочитання, його вираз обличчя змінився, він здається чимось засмучений. 

- Щось сталося? - Питаю я, помітивши його погляд.

- Ні, все добре, не зважай, дещо треба терміново вирішити…з навчання.

- Гаразд. Тоді підемо?

- Мія, сьогодні я не зможу тебе відвезти додому, дістанешся сама? - Питає винуватим тоном.

- Добре. Не переймайся, побачимось згодом. - Я швидко цілую його в щоку і відступаю, коли раптом Микита притискає мене до себе і міцно обіймає.

- Ого! Точно все добре? - Дивуюся я.

- Побачимось. - З задоволеним виглядом промовляє Нік і підморгує мені.

В вечері ж на мене чекає побачення з Леонідом. Ми гуляємо по набережній і розмовляємо. Коли я вже повертаюсь і збираюсь вкладатись у ліжко, дзвонить Микита і ми балакаємо більше години. В нас це вже стало невеличкою традицією. Після цього вечера ми не бачимось декілька днів, Нік постійно посилається на якісь важливі справи. А в п’ятницю після останньої лекції, коли я вже виходжу з аудіторії, до мене підходить одногрупниця і каже, що про мене питає якась дівчина. Я дивуюсь і йду до виходу з корпуса. А коли виходжу у двір, то бачу її. Я чомусь відразу розумію хто переді мною. Віолета. Лола якось показувала мені її профіль в соц. мережах. 

- Привіт, ти - Мія? Мишковська? - Питає ефектна брюнетка. Вона вдягнена дуже стильно: сукня и жакет, ботільйони на підборах, брендова сумка, зачіска, макіяж. Я ж, на відміну від неї, в широких джинсах і толстовці, волосся зібране у хвіст, замість макіяжу, я вибрала довше поспати.

- Вітаю. Так, це я. - Відповідаю здивлвано. Що їй може знадобитись від мене.

- Я - Віолета, дівчина Микити, можна сказати, майже наречена. - Промовляє  з наголосом на останньому слові.

- Я не розумію…- Гублюся, бо це дійсно так. 

- Ми з Ніком розбіглися на час літніх канікул. Так би мовити, зробили невеличку паузу у відносинах. Але судячи з усього, то він трохи захопився… «дружбою» з тобою. - Промовляє нахабно і пальцями показує лапки на слові дружба.

- Але ми справді лише друзі з Микитою. - Відповідаю, не розуміючи до чого ця розмова.

- Бідненька. Ти справді така наївна, чи прикидаєшся? Та він просто хоче затягти тебе у ліжко. А може він це вже зробив? Сподобалось? Я вирішила зробити тобі послугу і все прояснити, щоб потім не було боляче падати. Чи ти думала, що такий хлопець, як Томський може серьйозно захопитись такою як ти? Подивись на себе, ти ж лише сіра миша, і прізвище тобі відповідає. Тому дай йому спокій, зрозуміло? Микита - мій! Що ж, я все сказала. Бувай. Мія. - З цими словами вона йде, а я ледь знаходжу сили щоб дістатись до лави. Мені так образливо було все це почути. І чому тільки я промовчала? Адже, я нічого не зробила, і наміру відбивати її хлопця не мала. В мене свій є. А Микита навіть і не казав, що вони поновили відносини…Прикро. З такими думками, набираю Лолу.

- Привіт! - Проспівала вона весело в дінамік.

- Давай зустрінемось в нашій кав’ярні. - Пропоную я пониклим голосом.

- Мія, щось сталося? Я зараз буду. Нікуди не йди! - Промовляє і тисне на відбій.

За десять хвилин вона під’їзджає на таксі. Я вже сиджу і п’ю свій лате, але ледь тримаюсь, бо дуже засмучена і зла. Ну що за нісенітниця? Постійно якісь проблеми з цим Ніком. Я розповідаю Лолі про розмову з Віолетою. Вона теж розлючена. Хоча згодом починає сміятися.

- Подруга, та ти просто неймовірна! Якщо вона до тебе прийшла, значить є привід для турбування. Я, звісно, підозрювала, що Томський до тебе нерівно дихає…- Каже подруга, посміхаючись і підморгує.

- Не кажи дурниць. Ну от з чого такі висновки? - Питаю, відпиваючи ще один ковток кави.

- Ну я не один раз помічала як він на тебе дивиться, особливо, коли ти не бачиш. Дружба з таким хлопцем, ти справді в це віриш? - Питає Лоліта, піднявши одну брову.

- Чому б і ні. Нам комфортно разом, він підтримує мене, але як дівчина я його точно не цікавлю, в цьому Віолета має рацію. Тільки дивно чому вона була така сполохана. А ще я була така здивована її словами, що не могла і слова сказати. Просто прикро, що Нік мені нічого не сказав про їх воз’єднання, а просто зник майже на тиждень. Це ж не може бути правдою, про те, що він хоче мене спокусити? Та ну, це повна маячня!

- То може поговори з ним про це? Дізнайся, що він з цього приводу думає.

- Ні, не буду. Тепер мені все зрозуміло. І його важливі справи цілий тиждень. Друзі так не поводяться. Він просто боягуз.

Микита написав ввечері, та я не відповіла. Сподіваюсь, у нього вистачить сумління більше не траплятись мені на очі. З такими сумними думками я заснула і прокинулась вже вранці з будильником. Сили і натхнення йти на пробіжку не було, тож я відразу після прогулянки з Бафі пішла на навчання. Навіть не снідала.

Цей навчальний день пробіг як в імлі, я відповідала на автоматі, щось робила. Коли хтось питав, чи все в мене гаразд, я відповідала «так» і навіть начіпляла на обличчя щось на зразок посмішки. Макс питань не задавав і був зі мною уважний, схоже, Лола йому розповіла. Це добре, хоть йому не треба нічого пояснювати чи якось виправдовуватись. Після пар я, як зазвичай, йшла до метро. І поки йшла, то вирішила все ж таки почати займатись з інструктором з керування авто. Тим більш у брата власна автошкола. Я все ж повинна побороти цей страх. Я буду сильною і в мене все вийде. За всіма цими роздумами, я і не помітила, як дійшла до метро, а потім і до будинку. Про Ніка я вирішила не думати, тим більш ввечері мене чекала зустріч із моїм хлопцем. Але біля під’їзду на мене чакав «сюрприз».