Розділ 13

Липень добігає кінця. Мама Микити вирішила залишитись до завершення літа, ще й запланувала виставку у Києві в середині серпня. Я часто буваю у них в гостях, хоча іноді мені все ж якось незручно. Мені весь час здається, що Марія дивно на нас дивиться і ще загадково посміхається, але нічого не каже. Також я часто проводжу час із Лолою, іноді до нас доєднується Макс, або ж ми всі разом кудись ідемо. В боулінг, кіно чи на діджейський виступ Гарі в одному з столичних клубів. А ще я обмінююсь повідомленнями з Леонідом, але наше перше побачення все ніяк не відбудеться. Постійно щось заважає. Зараз же він взагалі поїхав закордон.

Цей день ми проводимо з Ніком. Лежимо на ковдрі в парку. Я лежу на животі і болтаю ногами, Томський - полубоком, спираючись на руку. Він розповідає якісь цікаві історії з життя, а я посміхаюсь і милуюсь його відкритим і таким безтурботним обличчям в цей момент, торкаюсь тату на шиї. Він же пальцем малює круги на моєму плечі. Потім раптом підскокує і пропонує:

- Поїхали в будинок батька, мені траба забрати деякі речі. Вдома лише Кет, батько із Світланою на відпочинку. Заразом познайомлю тебе з сестричкою. Вона давно просить. Згодна?

- Так, звісно. Їдьмо. - Погоджуюсь я.

В будинку дуже тихо. Ми підіймаємось в його кімнату і Микита наберає номер сестри.

- Кет у бабусі, збирається вже їхати. - Каже він після короткої розмови, а потім раптом повільно, наче хижак на полюванні, наближається до мене. Я сміюсь і починаю задкувати. Він наздоганяє мене за дві секунди і починає лоскотати. Я відбиваюсь і ми валимося на м’який килим.

- Що? - Знітено питаю я, коли він раптом застигає, дивлячись на мене.

- Не рухайся! - Після цих слів, він встає і бере свій блокнот для начерків і олівець та починає щось зосереджено малювати. 

Коли через деякий час він показує мені малюнок, то я ивуюсь, як йому вдалося так влучно передати риси і навіть настрій. З аркушу блокнота на мене дивиться вродлива дівчина з загадковою посмішкою, яка полулежить чи то на якомусь хутрі, чи на килимі, її волосся трохи розпатлане, а погляд щасливий.

- Це не я. - Промовляю, із захопленням дивлячись на його витвір.

- Це ти. - Відповідає Нік і в його погляді раптом проблизкує емоція, яку я не змогла розпізнати, але так само швидно зникає. Він забирає у мене малюнок, кажучи, що пізніше закінчить, тоді подарує, і ми спускаємось на перший поверх у вітальню.

Катя приїздить за годину після дзвінка. Микита до того часу вже взяв все, що збирався і відніс до своєї автівки і ми просто сидимо у вітальні, дивлячись телевізор.

Як він і передбачував раніше, мені його сестра дуже сподобалась, вона дуже приємна, та на відміну від братика, дуже сором’язлива, не дивлячись на свою блискучу зовнішність. Вони дуже схожі, зараз я вже ясно це бачу. Кет наче жіноча копія Ніка, тільки очі у неї блакитні, а не сірі, як у брата. Судячи з усього вони обидва пішли зовнішністю в батька. Ми ще трохи поспілкувались і відвезли Катрусю до дідуся з бабусею, бо вона не хотіла залишатися в будинку сама.

- Знаєш, Джері, я не вірю в кохання. - Раптом промовляє Микита, коли ми дивимось якийсь ромком у нього в кімнаті. Побачивши моє здивоване обличчя додає. - Але я вірю в дружбу і спорідненість душ. Наша дружба - це щось неймовірне. І я б ніколи не ризикнув нею заради хвилинної втіхи. - Він торкається моєї руки, а я трохи відсідаю і дивлюся йому в очі.

- Але чому ти так думаєш? - Такі його слова мене дивують, в чомусь тішать, а ще трохи пригнічують.

- Був поганий приклад - мої батьки. - Відповідає він з сумом. - Спочатку було шалене кохання, так стверджує мама, народився я, а потім їх стосунки перетворилися на суцільні сварки. З приводу маминої реалізації - батько був проти, хотів, щоб вона сиділа вдома, сам же постійно мотався у відрядження. А вона людина творча, і задихалася, сидячи в чотирьох стінах. А потім батько зустрів Світлану і все останочно зруйнувалось. Він пішов. 

- Але ж не завжди все має закінчуватись погано? В моїй родині теж іноді було все не зовсім ідеально, а потім тата не стало. Та я вірю, що кожна людина має право на кохання і може стати щасливою. Ти ж іноді здаєшся таким романтиком і раптом ця зневіра, як так?

- Мабуть, мені просто це не потрібно. - Відповідає він трохи різкіше ніж треба. - Поїхали в клуб?

- Сьогодні не можу, обіцяла мамі допомогти і завтра є справи. - Відповідаю, зітхаючи.

- Мишковська, ти мене вбиваєш. - Відповідає драматично. - Гаразд, наберу Гарі.

- Побачимось завтра, якщо хочеш.

- Вашу руку, леді. - Промовляє допомагаючи мені піднятися.

Микита підвозить мене до будинка і їде.

Весь наступний день я вирішую питання, що з’явились перед початком нового навчального року, який вже не за горами. Роблю список речей, які треба зробити, купити, передивляюсь гардероб. Після роблю прибирання і допомагаю бабусі з закупівлею продуктів. Микита дзвонить неочікуванно і каже, що скоро приїде. Ми тільки-но зайшли після супермаркету.

- Привіт. - Розтягує губи у посмішці, коли я відчиняю двері. Вид у нього трохи пом’ятий, і судячи з вчорашнього одягу, додому після клубу він ще не заходив.

- І тобі привіт. - Відповідаю я, заводячи його швидко до своєї кімнати. - Бабуль,  Микита прийшов, ми будемо у мене в кімнаті.