Розділ 12

Я прокинулась, коли вже сонячне проміння пробивається крізь мої тремтливі повіки. Відчуття ніби я в коконі, а коли намагаюсь поворухнутися, то розумію, що це теплі і сильні руки, в яких мені дуже затишно. Десь в районі лопаток відчуваю стукіт не мого серця, а теплий подих лоскоче мою потилицю. Місця дуже мало. Декілька разів кліпаю і все ж таки відкриваю очі. Крізь щільні фіранки пробивається слабке вранішнє світло. До мене врешті доходить, де я, і я відразу остаточно прокидаюся.

Я намагаюсь не рухатись, щоб не розбудити Микиту. Але потім все ж обережно повертаюсь до нього обличчам і з тихим захватом милуюся хлопцем. Просто лежу і розглядаю його риси обличчя в найдрібніших деталях. Адже зараз мені ніхто не заважає це робити. Простягаю руку, щоб торкнутися його татуювання у вигляді птаха на шиї, як раптом чую, як клацає замок. Відразу поспіхом осмикую руку і сідаю, тим самим розбудивши Ніка. Пару секунд він теж дивиться на мене, а потім ми чуємо чиїсь кроки.

- О! Доброго ранку! - Промовляє приваблива жінка з темним каре, дивлячись на наші розгублені обличча. 

- Добрий ранок, ма. - Відповідає Микита сонним голосом, він потягується як кіт, а на заспаному обличчі з’являється чарівна посмішка. А я трохи підвисаю, задивившись на цього спокусника…Знову!

- Мама, це Мія, моя подруга. Мія, це моя мама - Марія. Чому ти не сказала, що приїдеш? Я б тебе зустрів.

- Та все вийшло спонтанно, тож я тут. І не Марія, краще Мері. - Каже шатенка з дружньою посмішкою.

- Ой, я ж своїх не попередила вчора, що залишусь…- Сполохалась я.

- Не турбуйся, мишеня, я вчора дзвонив, коли побачив, що ти заснула.

- Треба було мене розбудити. - Починаю я, з докором дивлячись на хлопця.

- Ти так солодко хропіла на моєму плечі, шкода було тебе будити. - Промовляє він, з нахабною посмішкою.

- Хропіла? Серьйоно? Я не хроплю! Зараз ти у мене отримаєш! - Хапаю диванну подушку і намагаюсь стукнути цього нахабу. Але він різко підривається і втікає в бік кухонного куточка.

- Кави, панянки? - Пропонує він нам.

- Дякую, любий. - Каже його мама.

- Гаразд, цього разу тобі пощастило. - Відповідаю я. Надто сильно хочеться кави, ще і моє улюблене кокосове молоко знайшлося в холодильнику. Марія мовчки дивиться на нашу суперечку і посміхається.

Запустивши кавомашину, Микита виносить ще один стілець на терасу і ми виходимо пити каву з тістечками туди. Аж раптом я згадую про свою обіцянку бабусі. 

- Що сталося, Джері? - Питає, побачивши мій схвильований погляд.

- В мене геть вилетіло з голови, що я на сьогодні записала ба в клініку на щорічний огляд, ще й обіцяла, що піду з нею…

- Ото проблема. - Я показую йому язика. - Допивай свою каву і збирайся. Відвезу тебе, Мишковська, і ти все встигнеш.

- Мама мене вб’є через те, що вдома не ночувала. - Зітхаю я, прикриваючи обличчя руками.

- Я щось придумаю, не турбуйся. Давай, Мія, підіймайся. - Простягає мені руку. - Мам, ми побігли. Повернусь і поспілкуємось. 

- До побачення, Марія. 

Микта цілує маму, бере  мене за руку і ми виходимо. 

- Будь ласка, зви мене Мері, Мія. - Промовляє нам у слід мама друга.

За півгодини ми вже були у мене. Микита запропонував відвезти нас з бабусею до клініки. Бабуся дуже зрадія і не переставала дякувати Микиті, коли ми швидко впорались і вертались додому.

Серьйозної розмови мені уникнути так і не вдалося, Микиту ж я вирішила в це не втручати і попрощавшись, відправила додому. Його мама не так часто приїзджає, щоб витрачати ці миті на непотрібні розбірки з моїми батьками. Тут я і сама могла впоратись. Ця нова розмова по суті була ремейком попередньої. Ми знову обговорили ступінь моєї відповідальності, обережності і таке інше. Я урочисто заприсягнулась, що до отримання диплому не зроблю мама бабусею, а бабусю - прабабусею, на тому і розійшлись.