Розділ 11

Наступні декілька днів ми з Микитою не бачимось. Приїхав його батько, і в нього виникли якісь справи. Цього ранку Нік подзвонив і знову переніс нашу зустріч на пізніше, бо у нього знов з’явилися якісь питання, що потребують термінового вирішення. Він пообіцяв написати. Як з’ясувалось пізніше, Сергій Петрович дізнався про наші посиденьки біля басейну і йому це не сподобалось, також він пригадав сину розрив з Віолетою і як висновок - почалася сварка. Світлана якимось чином змогла їх вгамувати, але Микита, все ж таки зібрав свої речі і поїхав у квартиру матері. Я про це нічого не знала. Та поки був час, вирішила сходити з Лолою у торгівельний центр. Ми останнім часом не часто бачились. 

Шопінг - не моє, вважаю це даремним витрачанням часу, але іноді він просто необхідний. Тож я вирішила скористатись можливістю і трохи поновити свій літній гардероб, також купальник дещо втратив колір. Лоліта затащила мене у відділ жіночої білизни і вмовляла купити декілька мереживних комплектів. Вони звісно гарні, але куди мені їх вдягати? Бавовняні значно зручніші і комфортніші як на мене. Та я все ж таки знайшла компроміс - гарний комплект із бавовни ніжно-блакитного кольору з мереживною вставкою і ще один такий самий тільки кольору беж, а також новий купальник.

Після ми продовжили наш похід магазинами одягу в пошуках сарафану чи сукні для мене і світлих брюк для Лоли. Я швидко знайшла те, чого шукала і примірявши, залишилась задоволена. Довгий сарафан із тонкого льону м’ятного кольору з зав’язками на плечах. Я прямо таки закохалась в нього. Сплативши покупку на касі, залишилась чекати на Лолу, я все ще була у примірочній. Аж раптом помітила його. Микита йшов по іншій стороні з гарненькою як лялечка шатенкою, обіймаючи її за плечі. В іншій руці були пакети з покупками. Обоє такі гарні. Розмовляють і посміхаються. А ще він на неї дивиться з такою любов’ю. Мені раптом стало так боляче. То ось які у нього «термінові справи»? І чому мене це так чіпляє? Але ж чіпляє і образливо. Я написала Лолі, що мені треба вже йти і вийшла із торгівельного центру на вулицю. Мені наче не вистачало повітря. Та що зі мною таке? Трохи віддихавшись і якось заспокоївшись, я викликала таксі і поїхала додому.

Коли пізніше зателефонував Микита, я не відповіла. Він ще декілька разів звонив, але я ігнорувала, а потім і зовсім вимкнула телефон. А ще другом назвався! Бабуся мабуть пішла на прогулянку, мама була на роботі, тому до вечора мене ніхто не зачіпав.

Ввечері я все ж таки вирішила трохи прогулятися, щоб провітрити голову. Навіть надягла новий сарафан і пішла в парк. Гуляючи алеями, зустріла однокласника Льоню. В старших класах він наче залицявся до мене, але мене окрім навчання нічого не цікавило. А він за цей рік змінився, став привабливішим і мужнішим. Колись русяве волосся стало трохи темнішим і зачіска коротша. Здається, він радий нашій зустрічі, запропонував зайти в кав’ярню. Я погодилась, адже мені саме потрібно трохи відволіктися від тих дивних думок, що я сама собі надумала. Ми вирішили сісти на літній терасі і замовили чай з тістечками.

- А знаєш, що? Може варто повторити наше таке спілкування, Мія? - Спитав через деякий час Леонід, дивлячись на мене з легкою посмішкою. - Але в мене, здається, немає твого номеру.

- Так, чому ні? - Я дістала свій телефон і набрала його номер, щоб у нього висвітився мій.

Чай вже випитий, та ми ще сидимо. Льоня розповідає про своє студентське життя. Він навчається на економічному, я відповідаю. В якийсь момент помічаю, що мій співрозмовник дивно дивиться кудись за мою спину.

- Добрий вечір, Джері. - Чую за мить. Тільки одна людина так мене назіває. Інтонація мені не подобається, наче він на щось ображений. Але ж це не я відміняю зустріч з другом заради влаштування особистого життя. От мерзотник!

- Салют. - Відповідаю тихо.

- Твій хлопець? - Питає Леонід засмучено.

- Ні! Ми просто друзі! - Відповідаю я, а Микита свердлить мене незадоволеним поглядом.

- Микита. - Представляється хлопець і сідає за наш столик.

Атмосфера стає якась напружена і всі розмови сходять на нівець. 

- Я, мабуть, вже піду…- Промовляє мій однокласник, встаючи. - Побачимось, Мія. Будемо на зв’язку.

- Бувай, Льоня. - Відповідаю йому.

Микита мовчки проводжає поглядом мого знайомого. Якийсь він напружений сьогодні. 

- Що з настроєм? - Питаю я трохи не втримавшись і вийшло грубо.

- Це ти мені скажи, Мія. Я тобі телефонував, як домовлялися, ти мене ігноруєш?  - Промовляє роздратовано.

- Пробач. Сама не знаю, що на мене найшло. - Відповідаю вже спокійніше. - Це, мабуть, гормони. ПМС.

- Не лякай мене так більше. - Дивиться з докором, але за мить на його обличчі з’являється посмішка.

- Як твої справи?

- Та не дуже. Посварився з батьком, з’їхав на мамину квартиру, тож треба було дещо докупити для більш комфортного життя на новому місці. Як твій день?

- Зустрічалась сьогодні з Лолою в торгівельному центрі. Доречі я наче бачила тебе…

- То чому не підійшла? - Питає здивовано.

- Ти був не сам, мені було незручно…

- Хм. - Він на секунду замислюється, а потім починає сміятися.

- Ти бачила мене з дівчиною в торгівельному центрі біля житлового комплексу, де розташована мамина квартира?