Розділ 7

Почалася практика і наступні дні спливали як один суцільний день Бабака. Вранці дзвонить будильник, я встаю і йду на пробіжку в парк, повертаюсь і виводжу собаку на прогулянку. Потім душ, сніданок і поїздка до медичного містечка. Після практики - додому, знов прогулянка з собакою, вечеря і сон. У вихідні я зустрічалась з Лолою, проводила час із родиною, допомагала в хатніх обов’язках. З Максом ми хоч і проходили практику у різних відділеннях, але часто бачились в перервах на обід чи каву.  Лише одна подія вибивалася із загальної рутини. За тиждень після початку практики, перед тим, як вибігти з дому, я вийшла на балкон і побачила Макса, який виходив з свого під’їзду з Лолою. Вранці! О це так поворот! І вона мовчить як партизан. Нізащо не повірю, що це просто збіг. Я, звісно, помічала і раніше, що між моїми друзями щось відбувається, але не думала, що все аж так серйозно. Цікаво, коли вони мені у всьому зізнаються? Чи так і будуть далі все приховувати? Але ще один тиждень добігав кінця та ні Лола, ані Макс ні в чому не зізналися. Обидва навіть вигляду не подавали, що щось змінилося. От же! Тоді я вирішила, що якщо на вихідних ніхто з них нічого не скаже, я запрошу обох на розмову і все випитаю. Але обійшлося без крайніх заходів. 

В четвер після обіду мені подзвонила Лола і попросила з нею зустрітись в кав'ярні після практики. Це була наша улюблена кав’ярня, маленька і дуже затишна. Я замовила улюблений лате і тістечка, а Лола собі взяла американо. Все як зазвичай.

- Коротше кажучи,…у мене…я з деким замутила…- Почала нервово вона.

- Та-ак? - Я зробила вигляд, що здивована. - Я його знаю?

- Це…Сава…- Промовила вона нерішуче, закриваючи очі долонями.

- Вау. Ну ви, друзі, здивували. І як давно це між вами?

- З твого дня народження, хоча до того теж було щось дивне…Мені страшно, і, здається, я закохуюсь, але ж він з дитинства був по вуха закоханий у тебе!

- Що-о?! Ти серьозно? - Ще більше здивувалась я.

- Так, а ти хіба не помічала?

- Ні, ні…Так от про що говорила ба…Це дуже дивно…Давай поговоримо про щось інше, мені треба час, щоб перетравити цю інформацію…

- Добре. Як справи у Томського? Щось давно його не видно? - Спитала вона.

- Не маю поняття, я його не бачила з дня народження. - Промовила якомога спокійніше.

- Ви що посварилися?

- Ні! Нічого такого. Можливо він зайнятий чимось чи взагалі поїхав кудись, літо ж.

- Угу…- Промовила вона і якось дивно на мене подивилась. - Можливо-можливо. Як довго у тебе ще буде практика? Треба якось потусити всім разом.

- Ще тиждень залишився.

- О, круто! Можливо у цю суботу? Ти ж у вихідні вільна?

- Так, звісно. Практика лише у будні. Буде класно. Сподіваюсь і Макса витягнем з нами.

- Я про це потурбуюсь. - Підморгнула з посмішкою подруга.

Ми ще трохи посиділи і розбіглися по домівкам.

А в суботу ми, як і домовлялися, зустрілись в клубі. Цього разу ми вирішили піти до нового клубу, який тільки-но відчинився минулого місяця. Сава теж з нами пішов. Вони із Лолою прийшли разом вже як пара. Я була дуже рада за друзів. Вони дуже гармонійно виглядали разом. Лола - така «дівчинка-дівчинка», тендітна, ніжна, ну а Макс - це Макс, він наче великий плюшевий ведмедик. Це так круто, і наша маленька компанія все одно разом. Я, звісно, трішки заздрила їм по-доброму. Адже вони тепер є один в одного. Але я намагалась відганяти сумні думки і просто відпочити і розслабитись.

- Ти якась інша! - Промовила Лоліта, перекрикуючи клубну музику. - Другий раз тебе бачу у сукні і це в один місяць. Чи це ти, Мія? Може нам тебе підмінили?

- Це все ще я. - Сміюсь і замовляю нам ще по одному коктейлю. Макс в цей час кудись відлучився. А коли повернувся, то виглядав якось дивно.

- Макс, де ти був? І що за дивний погляд? - Спитала я.

- Та таке. - Відповів він. - Бачив щойно Микиту, здається, він сварився зі своєю дівчиною. Ну, звісно, якщо це була вона…

- Ефектна брюнетка з довгим волоссям і пухкими губами, дуже стильно вдягнена? - Уточнила Лола.

- Начебто так…

- Схоже на Віолету. Ну що ж, цікаво…О, про вовка промовка. - Додала тихіше.

- Сто віскі. - Промовив до болю знайомий голос поряд. - Джері?

«Дідько!»

- Привіт, Томе. - Розвернулась до хлопця з посмішкою, намагаючись надати собі якомого безтурботнішого вигляду. Сподіваюсь, що в мене вийшло. 

- Привіт. Давно не бачились. - Він розглядає мене так уважно, начебто бачить вперше.

- Справді…Знаєш, я була дуже зайнята навчанням, потім практика і таке інше…

- Зрозуміло. То ви сьогодні відпочиваєте? - Звертається і до моїх друзів, але погляд все ще направлений на мене. Опускаю очі.

- Так, відпочиваємо. - Відповідаю вже більш впевнено і спокійно, вже за звичкою накручуючи ланцюжок з кулоном. Микита дивиться на кулон у вигляді серця, потім на мене, але нічого не каже, тільки залпом допиває віскі, що залишився і замовляє ще одну порцію. Я вважаю за потрібне нічого не коментувати, він уже дорослий хлопчик, сам взмозі приймати рішення і розбиратися з наслідками. Після чергового коктейля Лола тягне мене танцювати. Ми танцюємо з нею одна навпроти іншої і раптом хтось починає пристраюватись позаду мене. Спочатку я вирішила, що можливо це Сава так жартує, але коли руки почали опускатися з талії ще нижче, я зрозуміла, що це точно не мій друг. Очі Лоли почали округлюватися, і я повільно обертаюсь, аж раптом руки зникають, як і їх власник. Його вже відтягає за комір футболки Томський, який має дуже розлючений вигляд. Так, судячи з того, як жовна грають на його вилицях, то він просто скаженіє. Оу! Ось і сходили розслабитись. Я вибігаю слідом на вулицю, де вже розгоряється справжня бійка. Дякувати Богу, хтось покликав охорону і хлопців майже відразу розтягнули в різні боки. Я підхожу до Микити. Він сидить на сходинках, опустивши голову донизу.