Розділ 4

В понеділок фізіологію здала на відмінно, тож на черзі залік з англійської. З Микитою ми домовилися зустрітися  в парку, адже погода вже була посправжньому літньою, та пройтися по темам, що залишилися неохопленими. Мені було трохи ніяково, адже в нього також вже почалася сесія, але коли я сказала про це, він переконав мене, що майже з усіх предметів у нього оцінки виставлені будуть автоматом, і мені не варто турбуватись з цього приводу. От же поталанило комусь. Я не скаржуся, в мене теж більшість заліків зараховані автоматично, крім англійської, та є ж ще іспити. Із яких залишилась біохімія та філософія. Якщо з першою дисципліною все зрозуміло, то з філософією якийсь суцільний жах і плутанина. Ще і з викладачем в нас якось не склалось. Вусатюк Євген Олегович ну дуже прискіплива людина, і мабуть, як більшість філософів, любить довгі дискусії. Ходять навіть чутки, що філософію у нього з першого разу ще ніхто не здавав. Але якщо я не здам з першої спроби, то прощавай стипендія. І от з такими невеселими думками я прийшла на місце зустрічі до пам’ятника Шевченку. Микита мене вже чекав, посміхнувся побачивши і піщов на зустріч. Він був одягнений в світлу футболку і джинсові шорти. Я ж сьогодні вдягла світлий комбінезон з льону з чорним топом і такого ж кольору спортивні босоніжки. Хоча мама з бабусею мене вмовляли вдягти нову сукню, що купили мені до дня народження, який вже скоро, та мене було не переконати. Ну нащо вбиратися в святкову сукню на дружню зустріч? От коли пійду на зустріч зі своїм кумиром, тоді можна і сукню вдягти.

- Вітаю. - Промовила сумно.

- Салют! Мишенятко, чого не в настрої? - При цьому він мене обійняв за плечі і повів шукати вільну лаву.

Нам пощастило, як раз звільнилась одна лава на центральній алеї. Поки йшли, я розповідала про причину свого смутку. Діставшись місця призначення, я кинула свій рюкзак і сіла, Микита ж сказавши: «зараз повернусь» зник десь всередині парку. За п’ять хвилин він повернувся з двома порціями фісташкового морозива.

- Тримай! - Протягнув одне мені. - Найкращий засіб від поганого настрою. Не знав, яке тобі подобається, тому взяв своє улюблене.

- Дякую, мені теж воно до вподоби. - Відповіла з посмішкою, і взала ріжок.

Коли з морозивом було покінчено, ми перейшли до англійської. Після підготовки у мене уже не залишилось жодних сумніві, що цей залік я здам. Сьогодні Микита був на машині, але до мого будинку ми вирішили пройтись пішки і ще трохи поспілкуватись.

Проходячи повз дитячий садок, в котрий я ходила в дитинстві, я про це зауважила, і виявилось, що Микита теж відвідував цей садок. А ще цікаво, що коли я розповіла про подію в цьому садку, яка вплинула на мій вибір майбутньої професії, то з’ясувалось він і був тим бешкетником із старшої групи, що зламав руку підчас прогулянки на майданчику. 

- Так не буває. - Промовла я, хитаючи головою. Після чого якийсь час ми просто йшли мовчки.

- Доречі, до тринадцятого червня залишилось зовсім трохи часу. - Раптом промовив Микита.

А я не зрозуміла, до чого тут мій день народження, та і звідки йому про нього відомо? Як потім з’ясувалось, то саме в цей день повинен відбутися концерт Антона, на якому він обіцяє нас познайомити.

- Супер! У мене день народження в цей день.

- Що справді? - Микита був дійсно здивований.

- Так. - Посміхнулась йому.

- Це щось змінює? - Поцікавився він.

- Ні, ти що! Навпаки все склалося дуже вдало. - Відповіла із захопленням.

- Гаразд. Я радий. - Чомусь не дуже весело промовив хлопець.

Більше ми до цієї теми не повертались, а коли вже прощалися, він попросив мене написати як пройде залік. Я ще раз йому подякувала і побігла додому.

Після спілкування з Томом мій настрій значно покращився, що не сховалось від моїх рідних.

- Як справи у Микити? - Запитала навіщось мама.

- Все добре. Він вже все здав в університеті, тепер ось мені допомагає.

- Який файний хлопчина. - Відізвалась бабуся, що сиділа в кріслі у вітальні з планшетом.

Моя ба обожнює розв’язувати кросворди та грати в шахи, саме тому ми з матусею і подарували їй планшет, куди легко можна було все це встановити.

- Так, він чудовий друг. - Відповіла я з посмішкою.

- Ти впевнена, що він лише друг, Мія? - Спитала вона раптом.

- Звісно, бабусь. У нього дівчина є. Та і мені інший подобається, я ж розповідала, Антон - соліст гурту.

- Так, пам’ятаю, але ж ви навіть не знайомі!

- От як раз і познайомлюсь скоро, в них концерт буде 13-го, а ще Микита його знає і пообіцяв мені, що відрекомендує нас один одному.  - Сказала я бабусі, потім нахилилась і поцілувала в щоку.

- В твій день народження?

- Так, дуже вдало все склалося, правда ж?!

- Віталік з Оленою повинні прийти в гості привітати тебе.

- Бабуль, не переймайся, це буде пізніше. Відсвяткуємо вдома, а потім на виступ відправлюсь. 

Настрій у мене покращився ще більше, я схопила повідець і повела Бафі на прогулянку. У дворі зустріла Макса, який йшов з репетиції. Він, здається, зрадів нашій зустрічі. Ми трохи потеревенили, поки я вигулювала собаку і розійшлись по домівкам, домовившись, що завтра разом підемо в університет на залік.