Розділ 3

Субота пройшла за навчанням, я нікуди не виходила крім ранкової пробіжки, хоч мама з бабусею і пропонували з’їздити в Гідропарк, або ж хоча б просто вийти на прогулянку. Та я була невблаганна. Підготувавшись до мікробіології, я дістала підручник і конспект з «улюбленої» англійської. І якщо з першим предметом все було просто і проблем точно не має бути, англійська мене турбувала. Це був наступний залік цієї сесії. Перегортаючі сторінки конспекту, я раптом згадала про пропозицію Микити Томського і вирішила йому написати. Ну а що? Тим більше він сам запропонував свою допомогу. 

«Привіт» - написала я, відкривши месенджер і знайшовши потрібний контакт.

«Привіт, Джері;)» - надійшла відповідь майже миттєво.

«Потрібна допомога:(«

«Щось сталося? Ти в порядку?»

«Так. Сталося. Точніше станеться. Завтра залік з англійської((»

«Всього лише?)) Пиши адресу. Або ж можеш приїхати до мене?»

«Ні! Краще у мене. Вуиця Дегтярівська, 55, другий під’їзд, шостий поверх, квартира 130.»

«Хвилин за 30-40 буду» - Прийшла відповідь. 

Від несподіванки я підскочила і ледь не перекинула на себе чашку з чаєм, що стояла на столі. Поглянувши на себе в дзеркало, що знаходилось з протилежного боку від ліжка, я вжахнулась: «Оце так вигляд!» Під очима залягли кола від втоми, самі ж очі червоні, на голові пучок, який зовсім розтріпався. «Так, що на мені? Це нікуди не годиться!» - Зробила висновок і почала знімати короткі бавовняні шорти і спортивний топ. Замість них наділа широку білу футболку со Спанч Бобом і чоловічі чорні шорти до коліна, які поцупила у брата, коли він ще мешкав з нами. Волосся розчисала і знов зіблала в пучок. Наче нормально вийшло. Ще раз поглянула на відображення в дзеркалі і залишилась задоволена. Оглянула критичним поглядом кімнату: «Начебто порядок», занесла чашку на кухню і ще раз протерла стіл від пилу. Мама з бабусею ще не повернулись з прогулянки, собака була з ними, тож мені не треба буде вигулювати її самій. День був дуже теплим і сонячним, тож не дивно, що вони затримались.

Коли за декілька хвилин пролунав дзвінок у двері, я підскочила від несподіванки. Ще раз поглянувши на себе в дзеркало, пішла відкривати.

- Вітаю! Проходь, - промовила я хлопцю.

- Вітаю, Джері.

Я закотила очі. Микита ж посміхнувся і зайшов у квартиру. Мене охопила хвилею приємного чоловічого аромату з нотками морської свіжості. Він був одягнений в чорну футболку с трикутним вирізом і такого ж кольору джинси. 

- Ну, що, показуй свої володіння. - Промовив він, оглядаючись. - У вас затишно.

- Прямо, потім ліворуч. - З цими словами я обігнала хлопця і відкрила двері, пропускаючи його в свою кімнату. Він розглядав все навколо, ненадовго затримався біля стіни з плакатами, помітив флуоресцентні зірки на стелі. Посміхнувся.

- Твій хлопець? - Підморгнув мені Микита, вказуючи на макет тіла людини.

- Це Йорік. - Посміхнулась я. - Ми з ним дуже близьки.

- Бідний Йорік. - Промовив з трагічною інтонацією. Після цього попрямував до ліжка.

Я сіла на край, стукаючи по місцю поряд із собою. Він присів поряд, я відкрила конспект з темами. Ми так захопились, що навіть не почули, як відкривались вхідні двері і повернулись мама з бабусею. Микита так цікаво підносив матеріал, що я навіть сама собі дивувалась, як легко все запам’ятала. Звісно всі теми ми не встигли розглянути, але найпроблемніші для мене пройшли. З ним було так легко, і це дивно, тому що я не так вже й легко знаходжу спільну мову з новими людьми, тому і друзів в мене не багато, але всі перевірені часом. А ще я тільки сьогодні помітила його тату на шії: орел, що розкинув крила. Коли я спитала про її значення, в його погляді з’явився смуток і він тієїж миті змінив тему розмови. Аж раптом двері кімнати відкрились і до нас із дзвінким лаєм увірвалась Бафі, наш пес породи коргі. Вона відразу стала нюхати Микиту, а коли він її погладив, облизала його руку.

- Ти їй подобаєшся. - Промовила з посмішкою. Він теж посміхнувся.

- Вона мені теж. Дівчинка, яка ж ти гарненька. - Приговорював він собаці. В цей момент до кімнати увійшла мама.

- Мія, ти чому не попередила, що у нас будуть гості.- Промовила вона із докором, але в очах стояли смішинки. - Добрий вечір, молодий чоловіче, я мама Мії - Віра Павлівна. 

Микита піднявся и підійшов до мами ближче.

- Я - Микита Томський, друг Мії. Дуже приємно з вами познайомитись, Віра Павлівна.

Мамуля посміхнулась, запропонувала нас нагодувати вечерею, але Микита вічливо відмовився, повідомивши, що йому вже час іти. Я вийшла проводити його і виявилось, що він приїхав на мотоциклі.

- Ого! Я думала ти на машині. А я і на автівці боюся їздити. - Чомусь захотілося з ним поділитись.

На що хлопець відповів, що якось може зі мною проїхатись і допомогти позбавитись цих страхів. Я посміхнулась, мені сподобалась ця обіцянка, навіть якщо він її не виконає. А ще тепер я буду турбуватися за те, як він дістанеться додому, але йому я про це не сказала. Просто подякувала за допомогу, а коли він надів шолом і зірвався з місця на своєму залізному коні, махнула йому рукою у слід.

Вдома мама відразу покликала вечеряти. Підчас вечері бабуся все розпитувала мене про приємного молодика, з маминих слів, тому що сама вона його не бачила. А я відповідала бабусі, а сама постійно поглядала на телефон. Раптом напише. Якщо ж ні, то сама йому напишу, щоб переконатися, що все добре і він благополучно доїхав додому. Не написав, я ж вирішила, що буде, все ж таки, недоречно самій йому писати, раптом вирішить, що я йому нав’язуюсь.