14

Це однозначно був найгірший понеділок. На мене весь час косилися студенти, шепотіли у мене за спиною і я тільки й чула образливі слова у свій бік.

Нарешті настав час обіду і я швидко прошмигнула коридором і вийшла на вулицю, вдихнувши свіже повітря на повні груди. Стало трохи легше.

Щоб сховатися від чужих очей, я попрямувала у бік стадіону і сіла на трибуні десь у середніх лавах.

Тут було кілька людей, котрі сиділи далеко один від одного. Один хлопець читав книгу та їв моркву. На ньому були просто велетенські окуляри для зору. Ще сиділа дівчина в рокерському одязі, а її волосся було пофарбоване в зелений колір. Вона поклала під голову портфель та лежачи, щось робила у своєму телефоні.

Не важко було здогадатися, що всі люди тут не пішли до їдальні, бо з них сміються. Чорт, невже я теж стала ізгоєм?

-Привіт.-Почула я поруч і підняла голову. Це Торрен.

-Як ти мене знайшов?-Спитала я, трохи посунувшись і хлопець присів поруч, скинувши свій портфель. У нього в руках був червоний рознос, а на ньому дві тарілки салату, два бургери та дві коли.

-Скажімо так, це було не важко.-відповів друг.-Пригощайся.

Мені буквально хотілося розплакатися, але я трималася з останніх сил і щоб якось себе відволікти, почала обідати.

-Тебе вже заселили до гуртожитку?-Запитала я, не дивлячись на хлопця, щоб він не бачив сліз, які навернулися на очі.

-Так, зробили перепустку, дали ключ від кімнати і сказали, що я вже можу перевозити речі.-відповів хлопець і теж узяв у руки бургер.-Ще видали розклад. Деякі предмети я не хотів вибирати, мене буквально змусили.

Я хихикнула.

-А що до тебе? - Раптом запитав Торрен.-Я чув що про тебе говорять. Це жахливо.

-Чорт...-зітхнула я і відклала бургер.-Все дуже складно, Торрен.-почала я.

Не знаю, чи хотілося мені щось розповідати другові, але я це зробила, просто для того, щоб він не приєднався до купки роззяв, які називають мене повією.

-Розумієш, є один хлопець...-почала я.

-Пейтон?

-Ні. Цього хлопця звуть Коен. Ми якийсь час зустрічалися, а потім...-зітхнула.-Вони з Пейтоном були друзями. Якоїсь миті у нас з Пейтоном щось спалахнуло.-я поклала руку на груди.-Я довго не могла зізнатися Коену. І коли він нарешті дізнався - почав говорити гидотні речі про мене.

-Чорт, Леслі, твоє життя набагато цікавіше за моє.-засміявся Торрен і обійняв мене.

-Прошу тебе, не розказуй вдома про це. Моя мама просто знищить мене.-попросила я і теж обняла хлопця у відповідь. Його підтримка дійсно багато важила для мене. Він такий рідний, що з'являється почуття ніби я вдома.

Це допомагає...

-Я знаю, Леслі.-тихо каже хлопець і ми нарешті перестаємо обійматися.

-Дякую.-Так само тихо кажу я і раптом смикаю від кашлю у себе за спиною.

-Чорт, Пейтон, ти налякав нас.-каже Торрен і знову дістає свій бургер.

Пейтон невдоволено дивиться на нас. У його руках такий самий червоний рознос з їдальні. Хлопець кидає портфель поруч із моїм і за секунду нахабно сідає між мною та Торреном.

-Тримай дистанцію з нею, добре?-гарчить брюнет другому хлопцю і той зводить брови на переніссі.

-Пейтон, ти все не правильно зрозумів.-втручаюся я, але він не дивлячись на мене, простягає рознос з їжею.

-Обідай.-гарчить він і Торрен підводиться з місця.

-Здається у когось поганий настрій.-каже друг.-У будь-якому разі мені час збирати речі. Хочу якнайшвидше познайомиться з новими сусідами.

-Удачі.-Сухо кидає Пейтон і той йде.

-Торрен ...-починаю я, але не знаю що сказати. Він мовчки йде.

Нарешті брюнет повертає голову в мій бік і я зітхаю.

-Не ревнуй мене до Торрена, прошу тебе.

-Ви обіймалися.

-Він просто підтримав мене. Все ж таки тут кидаються образливими словами на мою адресу.

-Не думаю, що з його боку це була просто підтримка.-закочує очі Пейтон.-Прокинься, принцесо. Я ж бачу, як він на тебе дивиться.

-Господи, припини. Він просто мій друг. І він уже з'їжджає до гуртожитку.-кажу я.

-Тоді сьогодні я залишуся у тебе.

Я махаю головою і мимоволі усміхаюся.

-Ніяк не можу знайти Коена.-змінює та тему хлопець.

-Навіщо він тобі?-Напружуюся я.

-Поговорити.

-Пейтон, я знаю ваші розмови. Ще не вистачало, щоб ви повбивали один одного. Про мене і так кажуть, що я повія і розлучниця. А якщо ти ще й бійку затієш, я взагалі не уявляю, чим все може закінчитися.-Активно жестикулюючи руками кажу я.

-Ти хочеш, щоб я просто забув про те, що через якогось недоумка мою дівчину обзиває весь коледж?

-Приблизно так.-зітхаю я.

-Ні, Леслі.

Після своєї відповіді він кидає в рот чіпси, які лежать на тарілочці.

-І до чого тут взагалі розлучниця?

-Мілі.-нагадую я.

-Господи, мене вже розриває від усієї цієї нісенітниці. Поїхали.-каже Пейтон і вставши з місця, хапає мене за руку. Я залишаю рознос осторонь і теж встаю.

-Куди?

-Побачиш.-посміхається брюнет і залишає вологий поцілунок на моїй щоці.