13

Я стояла на зупинці автобусів і чекала, коли з'явиться Коен. Мене не цікавили змагання. Мене цікавило, що він думає з приводу розмови з Торреном.

Я не збиралася брехати чи виправдовуватися. Зрештою, це моя вина і я це розуміла. Розуміла, що треба було відразу все розповісти, а не просто бачиться з Пейтон за його спиною. Це низько, я знаю.

Автобус з'явився і Коен вийшов із нього, активно розмовляючи з хлопцями. Останнім вийшов тренер із кубком і я зрозуміла, що команда нашого коледжу виграла змагання.

Декілька хвилин і хлопець помітив мене.

Він не поспішав підходити, скоріше навпаки – ігнорував мою присутність. Але коли всі почали прощатися і розходиться він все ж таки підійшов до мене.

-Чого прийшла?-Запитав хлопець без вітання. Його руки були в кишенях сірих спортивних штанів, а погляд бігав десь осторонь, над моєю маківкою.

-Поговорити.-тихо відповіла я.

-Про що? Про те, що тільки-но я поїхав у тебе з'явилося відразу два хлопці. Ти повія, Леслі і мені шкода що я стільки часу на тебе витратив. Я стиснула щелепу, щоб не заплакати.

Що я могла відповісти? Доводити щось було марно.

Тим не менш, ця розмова сталася і здається не я, а Коен мене покинув.

*****

-Ти в нормі?-Спитав Пейтон, коли я сіла до нього в машину. Тут пахло його ароматом. Таким приємним та рідним.

Я глибоко зітхнула і подивилася на хлопця.

-Коен кинув мене.-пояснила я. Повисла тиша.

-Вау, ти засмутилася і тепер я повинен тебе розрадити? - Підняв брови брюнет і я закотила очі.

На ньому були світлі джинси, трохи вкороченого фасону і чорна толстовка, в якій хлопець здавався величезним.

-Ні, просто ...-Зам'ялася я. Мені хотілося розповісти Пейтону яких огидних речей наговорив мені Коен, але... це безглуздо, хіба ні?

-Що? Він образив тебе? - насупився хлопець. Я глянула на ноги. Здається мені варто випрати свої білі кросівки.

-Ні.-знизала плечима я.-Все нормально, забудь. Просто це було трохи несподівано і тепер я не знаю як мені поводитися.-пояснила я.

-Забудь про нього, принцесо.-вже тихіше сказав брюнет і взяв мене за руку.-Все буде добре. Ніхто навіть не помітить, що ви розійшлися. Всім начхати, у людей вистачає свого головного болю і за твоїм ніхто стежити не буде.-запевнив мене брюнет і я зітхнула.

Ні, так не буде. Я не користуюсь якоюсь популярністю в коледжі, але Коен після перемоги на змаганнях стане справжньою зіркою і на цьому почнуться розмови про мене.

Залишається сподіватися, що все, що він сказав мені - не повторить всьому коледжу.

-Добре, поїхали.-тихо каже Пейтон і ми рушаємо з місця.

Понеділок обіцяє бути просто жахливим.

Ми витрачаємо деякий час щоб дістатися до коледжу та ось новий мерседес зупиняється на парковці. Здається, що всі студенти дивляться на нас. Ми виходимо з машини і я почуваюся як ніколи ніяково.

Пейтон дивиться на мене, легенько посміхається, переплітає наші пальці і тягне мене до входу.

-Всі дивляться?-Запитую я, трохи поправляючи сумку на своєму плечі.

-Так, принцесо.-тихо відповідає хлопець і зупиняється.-Влаштуємо шоу?

-Ти про що?-Не розумію я і в цю мить він тягне мене на себе. Моє тіло вдаряється об його торс і ось уже міцні руки юнака обіймають мене, а губи за міліметр від моїх.

-Пейтон.-шепочу я.

-Принцесо.-Відповідає він і наші губи з'єднуються в безперервному танці.

Кілька секунд його язик грає з моїм, а потім трапляється неминуче.

-Повія!-кричить хтось з боку, я хочу обернутися, але Пейтон зупиняє мене і змушує дивитися йому в очі.

-Я люблю тебе, принцесо.-шепоче він і залишає вологий поцілунок на моїх губах.-Йди у свою аудиторію.

-Не треба, Пейтон.-прошу я, хапаючи його за руку.

-Іди, принцесо.-повторює він і вириває руку. Я обертаюся і бачу, як брюнет йде в бік хлопця, який крикнув те жахливе слово.

-Пейтон!-Підвищую голос я, але він не реагує. Секунда та брюнет хапає того хлопця за комір куртки.

Я не чую їхньої розмови, лише бачу як той активно киває головою. Натягнувши рукави куртки до пальців я мнусь з ноги на ногу.

-Не нервуй.-Чую знайомий голос за спиною і обертаюся.

Переді мною стоїть брюнетка азіатської зовнішності у міні спідниці та в'язаному рожевому светрі.

-Мілі...-починаю я, але вона піднімає руку, мовляв: заткнися.

-Він любить грати в ці безглузді ігри. Сьогодні він наб'є морду цьому недоумку, щоб увесь коледж замовк. А завтра буде гуляти за ручку з іншого і робити те саме. Я теж думала, що зі мною він з любові. Знаєш, здавалося, що все серйозно. Він познайомився з моїми батьками, прошепотів на вушко, що йому начхати на всіх, він просто хоче бути зі мною. А потім побіг до твоєї спідниці. Це не довго, Леслі.

Вона зітхнула і глянула на свої довгі нігті.

-Коен справжній. Варто було залишатися з ним. Пейтон не твій варіант.-Вона на секунду замовкла, а за тим відвела погляд.-І не мій.

Дівчина пішла до першого корпусу.

Мені хотілося крикнути їй у слід, що вона помиляється, але я не могла. Не вистачило сил. На очі навернулися сльози.

-Не слухай її.-говорить позаду мене брюнет і обіймає мене за плечі.

-Проведи мене до аудиторії.-ковтаючи ком, попросила я, вириваючись з його обіймів.

-Принцесо, прошу тебе ...-почав брюнет, але я повторила жест Мілі рукою.

-Пізніше поговоримо про це.-Відповіла я і хлопець просто пішов за мною в будинок.

Усі так страшенно косилися на нас. Хотілося провалитись під землю.

Я знала, що легко не буде, але щоб так...

Здавалося, що сил пережити цей день у мене не вистачить.

****
 

Ну що ж, вже скоро завершення, тож… підписуйтесь, щоб не прогавити нову частину🫶🏼