11

Ранок не задався, що ж...

-Чому ти вирішив кинути свій коледж?-Спитала я у Торрена, поки він допивав свій чай.

-Пам'ятаєш, влітку, я казав, що захопився трохи?

Я згадала ту розмову. Він розказував, що його успішність впала, тому що вдався в тусовки.

-Так.-відповіла я, знизавши плечима.

-Мене поставили на відрахування і щоб не гаяти рік, батько послав мене сюди. Він вирішив, що ти за мною доглядатимеш.

Я закотила очі. Ще цього не вистачало...

-Але ти ж розумієш, що...

-Звичайно. Я не прошу тебе ходити за мною слідом і перевіряти мої зошити. - засміявся хлопець і це трохи заспокоїло мене.

-Гаразд. У понеділок тобі виділять кімнату в гуртожитку, тож тобі треба освоюватися в місті.

-Пропонуєш сходити на побачення?-Пожартував Торрен, але я не оцінила його гумор. Хлопець підняв руки вгору, ніби казав: я все зрозумів, а потім помив за собою чашку.

-Я покажу тобі найближчий супермаркет, кав'ярню та кілька цікавих місць.-Оголосила я і Торрен схвально кивнув.

-А ввечері поїмо піцу.-додав він і я зітхнула. Відколи ми зустрічалися пройшло багато часу, але я впевнена, що він все ще любить піцу з грибами, а я її просто ненавиджу.

*****

Ми з Торреном весело сміялися, переглядаючи кумедне телешоу, як раптом мій телефон завібрував. То був Пейтон.

-Алло.-Відповіла на дзвінок я, відклавши свій шматочок і прямуючи на кухню.

-Привіт.-Відповів хлопець.-Будь готова до дев'ятої, я заїду за тобою.

Сміх Торрена було чути й у кухні.

-Чи тобі і без мене весело?-Голос хлопця став грубіше.

-Будь ласка, припини. Я ж все тобі пояснила.-Зітхнула я і прикрила очі. Бісить вся ця ситуація.

-Леслі, якщо я ... - почав Пейтон, але я його перервала.

-Я вже чекаю на тебе.

Після своїх слів я скинула виклик, не бажаючи більше пояснювати щось брюнету.

-Торрен, я йду о дев'ятій. Ковдра та подушки в шафі. І прибери за собою, гаразд? - дала вказівки я.

-А куди ти?-Повернув голову хлопець, але я продовжила підніматися в свою кімнату.

-До Пейтона.-знизала плечима я і зникла на другому поверсі.

У мене було менше години, щоб зібратися, тож я почала з волосся, зібравши їх у неохайний хвостик. Потім трохи підфарбувалася, підвела губи червоною помадою і натягла капронові колготки чорного кольору.

Що ж вибрати? Спідницю чи сукню?

Мені хотілося виглядати просто неймовірно, щоб Пейтон навіть не думав, знову дорікати мені в чомусь.

Джинсова спідниця і чорна приталена кофта, трохи вкороченого фасону. Черевики на шнурівці і звичайно ж шкіряна куртка. Ідеально.

Я додала кілька прикрас та пару крапель парфумів для більшого ефекту.

І ось мені вже час.

За вікном з'являються фари, і я спускаюся вниз.

-Ого ... - Видає Торрен, дивлячись на мене, в той час, як машина сигналить.

-Не забудь прибрати за собою.-Нагадую я і під пильним поглядом Торрена прямую до виходу.

Пейтон стоїть біля своєї машини, між губами сигарета, а руки складені на грудях.

-Красувалася перед цим недоумком?-Запитує він без вітання і я хмурю брови.

-Припини.-Мій голос звучить твердо.

-Чому тоді так довго?

-Я вийшла практично відразу.-закочую очі я і підходжу до нього ближче. Ця напруженість між нами починає набридати.

-У мене дещо є для тебе.-Змінивши тон, каже хлопець і дістає з кишені своїх світлих джинс невелику коробочку. Я уважно стежу за рухами його довгих пальців. Як він відкриває її і дістає щось.

Невеликий ланцюг жовтого кольору виблискує у світлі ліхтаря. Моє серце пропускає удар, коли хлопець обережно бере мою руку і тягне на себе.

-Що це?-Запитую я, трохи закотивши рукав шкіряної курточки.

Пейтон мовчки одягає браслет мені на руку і повертає передню сторону браслета по мені.

Я починаю сміятися.

На невеликій табличці гравюрування імені. Його імені.

-Навіщо це?-Зі сміхом питаю я розглядаючи золотий браслетик.

-Це щоб всі бачили, що ти моя.-Відповідає хлопець і його рука тягнеться до мого волосся.

Він пробирається пальцями до моєї шиї та тягне таким чином до себе.

Я встаю на носочки, щоб дістати його губи, але хлопець не поспішає.

-Припини це все, принцесо. - шепоче він.

-Мене так бісить, що всі навколо можуть бути поряд з тобою, крім мене.

Після своїх слів він так солодко впивається в мої губи, що я на секунду втрачаю рівновагу і починаю хитатися, але брюнет обіймає другою рукою мене за талію і так міцно притискає мене до себе, що я буквально розчиняюся в ньому.

-Добре.-шепочу я крізь поцілунок і Пейтон посміхається мені.

-Давай проведемо цей вечір у мене?

-Давай.-погоджуюсь я.

Я була тут кілька разів, коли Пейтон зустрічався з Мілі, але всередині будинку мені ще не доводилося бувати.

Велика територія та просто величезний особняк для нього одного.

З обох боків доріжки ліхтарики, а терасу висвітлюють гердянди з лампочок.

Ми заходимо всередину, де я помічаю цілковитий бардак на кухні та у вітальні.

-Пейтон, що це?-сміюся я і хлопець просто знизує плечима.

-Ну я ж один живу.-виправдується він.-Ніхто не хоче допомогти мені прибратись.

З усмішкою він притягує мене до себе і буквально муркоче мені на вухо, торкаючись мочки губами.

-Якби ти жила зі мною, тут був би порядок.

-Або ти міг би просто не розкидати речі.-Так само тихо відповідаю я, поки хлопець стягує з мене курточку.

-Дурність.-заперечує той і моя куртка приземляється на тумбочку. Я сміюсь.

-Для цього є гачок, Пейтон.-Як маленькій дитині пояснюю я.

-На це немає часу.-Злегка роздратовано відповідає брюнет і через секунду закидає мене собі на плече. Я вибухаю сміхом.

-Що ти робиш?

Але відповіді не слідує. Хлопець несе мене до сходів і піднімається ними нагору.

-Пейтон! Якщо я впаду...-але я не встигаю закінчити, він відчиняє двері в одну з кімнат і ставить мене на ноги.

Я змірюю поглядом все довкола. Зелені шпалери, багато рослин та дерев'яне ліжко з чорною постільною білизною. Велика шафа з дзеркалами, в кутку стоїть стіл та велике крісло. Над столом гілки від домашнього плюща, що плететься буквально по всій стіні.