10

Субота, ранок. Ми з Еллою проводжаємо хлопців на автобус. Усі вихідні їх не буде у місті.

-Порвіть там усіх.-говорю я Коену і той киває. З учорашнього дня він не дуже балакучий.

-Дякую.

-Подзвониш по приїзду?-Уточнюю я і Коен дивиться повз мене.

-Напишу.

-Добре.-міцно стискаю губи я.

Мені неприємне таке ставлення хлопця, але десь усередині я знаю, що заслужила на це. Адже йому в кілька разів болючіше.

-Слухай, Коене ...-починаю я, але він несподівано бере мене за руку.

-Не хочу про це говорити.-перериває мене блондин. Я киваю.

Ми ще кілька хвилин прощаємось і хлопці сідають до автобуса. Елла енергійно махає їм вслід, а я просто стою на місці, обійнявши себе руками і не розумію, чи правильно я зробила, що відпустила Коена без розмови.

-Прогуляємося?-Звертається до мене подруга, але я негативно хитаю головою.

-Немає настрою.-Пояснюю я.

-Тоді підемо додому.

Ми з Еллою плетемося вулицею, людей майже немає і осіння прохолода огорнула вулиці. Ранок зовсім ранній, тож я думаю, що зможу заснути після приходу додому. На цей раз спочатку ми зупинилися біля будинку брюнетки.

Вона всю дорогу говорила про те, що вб'є Джека, якщо дізнається, що він переспить на змаганнях з якоюсь баскетболісткою. А я навпаки була б рада, аби Коен собі там когось знайшов…

-Зідзвонимося?-Уточнює дівчина.

-Звичайно.-Відповідаю я і ми обіймаємося на прощання після чого Елла йде в будинок, а я плетуся на сусідню вулицю.

Мене долає позіхання та дивне почуття. Ніби щойно я змогла уникнути більшість своїх проблем. Начебто поїхав не тільки Коен, а й мої негативні думки. Наче стало легше дихати.

Усвідомлюючи це, я мимоволі посміхнулася. Я маю два дні, щоб зібратися з думками, відпочити і знайти якесь рішення.

Але здається воно саме мене знайшло.

Біля мого будиночка стояв мерседес Пейтон.

Він, з капюшоном на голові, упирався спиною в машину і щось переглядав у телефоні.

-Привіт.-почала я і хлопець підняв голову, помітивши мене.

-Провела?-Якось різкувато запитав брюнет і я трохи напружилася.

-Так. Коен поїхав.-відповідаю я, тримаючи дистанцію.-Ти не хочеш пояснити?-продовжую вже суворішим тоном.

-Ти про що?

-Про вчорашній виступ. Я збиралася поговорити з Коеном, але ти все зіпсував, до того ж розбив мій телефон - обурилася я.

Хлопець наче щось згадав, поліз крізь відчинене вікно в машину і дістав маленьку рожеву коробочку.

Він простяг її мені і усміхнувся.

-Навіть не думай.-попередила я.-Я не візьму це.

-Це твій новий телефон. Насправді я не збирався розбивати твій, просто Коен був занадто близько до тебе і мене це розлютило.

-Я не візьму його.-Стояла на своєму я.

-Принцесо, не дратуй.-закотивши очі сказав хлопець, і я зітхнула.

-Коен буде лютувати.-ствердила я.

У моїх руках опинився новенький рожевий айфон. Я не ризикнула відкривати його у присутності хлопця. Хотіла насолодитись цим моментом сама.

-Якщо ти ще раз назвеш його ім'я, я розіб'ю і цей телефон.-попередив Пейтон і я засміялася.

Ще секунда і він смикнув мене за ремінь на джинсах на себе. Я вдарилася всім тілом у його торс і опинилась у міцних обіймах.

-Принцесо, я ...-почав хлопець але не встиг закінчити.

-Леслі!-Чую я за спиною і ми обидва переводимо погляд на цю людину.

Мої очі розширюються від того, хто стоїть переді мною.

-Торрен?-Дивуюся я і переглядаюся з Пейтоном.-Що ти тут робиш?

Хлопець стоїть з сумкою на плечі та чемоданом у руках.

-Сюрприз! - Весело каже хлопець і я роблю крок назад, відсторонюючись від Пейтона. Твоя мама сказала, що я можу зупинитись у тебе, поки мені не виділять кімнату в гуртожитку.

Я збентежена. Чорт... мені тільки цього не вистачало.

-Пейтон, радий тебе бачити!-Так само весело продовжує той і вони тиснуть один одному руки.-У тебе нова тачка?

-Так.-невдоволено відповідає брюнет, поглядаючи на мене.

Якщо Торрен дізнається про Коена, а він дізнається якщо він тепер навчається тут, то... господи, я навіть не можу уявити що буде.

Адже він думає, що я зустрічаюся з Пейтоном.

А якщо він розкаже всю цю кашу моїй мамі.

До речі про неї...

-Чому мене ніхто не попередив?

-Ти не рада?-сумнішає Торрен і я намагаюся глибоко зітхнути.

-Рада, я просто в шоці.-гублюся я і простягаю хлопцю ключі від будинку.-Заходь, я через пару хвилин наздожену.-говорю я і той покірно виконує мої вказівки.

-Це прикол?-Дивиться на мене Пейтон.

-Я справді не знала про це.

-Я підвів свою команду, щоб побути з тобою, а виявляється, що ти чекала іншого хлопця.

-Пейтон, я не знала про це!-Знову повторюю я, вже голосніше.

-Сподіваюся.-гарчить він і стає впритул до мене.-Тому що мені не потрібен ще один Коен, зрозуміло?