1

Навчальний рік розпочався для всіх по-різному. Для мене сумно, нудно і дуже депресивно.

Коен ходив за мною по п'ятах. Він переживав, я це бачила. Але на щастя, він жодного разу не згадав про ситуацію з Пейтоном. Це шалено полегшувало наше примирення. Навіщо? Господи, я не знаю...

-Леслі, ти мене слухаєш?-голосніше повторила Еллі і всі засміялися. Ми сиділи на вулиці. Газон був забитий студентами і ми теж поповнили їхні лави.

Коен обійняв мене за плечі і нахилився до мого вуха.

-Про що задумалася?-пошепки запитав він, коли Еллі зі своїм хлопцем - Джеком, обговорювала мене.

-Думаю звалити з останньої пари.-відповіла я блондину. Так само на вухо.

-Я б підтримав тебе, але не сьогодні.-засмутився хлопець.

-Важливий предмет?-уточнила я.

-Так. Дипломна.

-Ну, це важливо.

-Слухайте, може ви теж до нас приєднаєтеся?-Раптом втрутилася Елла і вони з хлопцем уважно на нас подивилися.

-Ви про що?-Не зрозумів Коен.

-У суботу ми плануємо поїхати з друзями до котеджу за містом. Пограємо у бандмінтон, вип'ємо пива. Як ви на це дивитеся?-пояснила Елла енергійно жестикулюючи.

Її карі очі світилися від однієї думки про такий відпочинок. Темне каре, худорляву статуру і не високий зріст робили її схожою на якусь старшокласницю. А цей джинсовий комбінезон і білий гольф ще більше бавив.

-Дійсно, приєднуйтесь.-Додав Джек.

Цей хлопець був дуже симпатичним незважаючи на свої ластовиння і руді кучері. Високий, блакитноокий, одягнений у стильний спортивний костюм. І пахло від нього чимось схожим на манго – його родзинка. Не знаю що спільного у них може бути з Еллою, адже зовні пара вони, м'яко кажучи, не дуже.

-Ти як?-Запитав у мене Коен.

В секунду на мене наринули спогади останнього відпочинку за містом із друзями. І з Пейтон. Його наполегливі поцілунки, прокурений голос і цілковита впевненість у собі... варто забути про нього.

-Тільки за.-посміхнулася я.

-Чудово!-Заплескала в долоні Елла, весело посміхаючись.

-Повеселимося на славу!-підбадьорився Джек.

Я хотіла запитати, які друзі хлопців будуть ще, але не змогла вставити й слова, оскільки Коен вів з другом активні переговори щодо зустрічі, транспорту та алкоголю.

Я зітхнула і мовчки продовжила запихати в рот бургер. Апетит зник. Та й узагалі після всіх подій минулого літа він у мене рідко з'являвся.

На нервах я схудла майже на сім кілограмів, що позначилося на моєму здоров'ї. Слабкість, сонливість та низький імунітет тепер стали моїми друзями. Я почала частіше користуватися консиллером, адже погано спала. Але синці під очима були лише квіточками. Я стала така слабка до будь-якого удару, що навіть зачепившись ногою об стілець, мені доводилося користуватися маззю від синців.

Розуміючи, що весь день без їжі - погано, я все ж таки жувала свій бургер і запивала його апельсиновим соком. Сподіваюся набір вітамінів у цьому обіді додасть мені сили.

Нашу розмову перервав дзвінок. Ми всі дружно встали і попрямували до шафок. Я за речами, а хлопці за підручниками.

-Зателефонуєш увечері?-Спитав Коен, спершись плечем об шафку, поруч з моєю. Я закинула туди зошити і зачинила дверцята, повторивши рухи хлопця.

-Може краще ти?-Спитала я, слабо посміхнувшись.

-Не хочу нав'язуватися.-відповів хлопець, підібгавши губи і притуливши голову до шафок.

-Коен, будь ласка...-зітхнула я.-Ти не нав'язуєшся.

-Іноді мені здається, що ти не дуже рада нашому возз'єднанню.-дивлячись у підлогу, пояснив хлопець і я притиснула до грудей папку з кресленнями.

-Коен, ти йдеш?-крикнув Джек, підганяючи друга. Блондин лише махнув рукою, аби йшли без нього.

-Слухай, я рада.-Відповіла я і взяла блондина за руку.-Просто мені важко. Адже я знаю, що ти ніколи не пробачиш мені мого вчинку.

-Леслі ... - Полегшено зітхнув блондин і потягнув мене на себе, укладаючи в обійми. - Я люблю тебе, дурна.

Ми постояли секунду мовчки і я перша відсторонилася.

-Добре, йди вже, ти і так спізнився!-Турнула хлопця я і той розсміявся.

-Зідзвонимось!

Я кілька хвилин постояла біля шафки і все-таки кинувши креслення, вийшла надвір. Погода була просто чудова. Я навіть пошкодувала, що одягла приталені світлі джинси та білу вкорочену кофту.

Вийшовши за територію коледжу, я пройшла парковкою, щоб повернути на сусідню вулицю, де й знаходилося студентське містечко.

Багато студентів тусувалося біля машин, мабуть, прогулюючи. І ось...

Одна з машин впала в очі. Червоний кабріолет. Пейтон стояв поруч, дивлячись на колеса. Однією рукою він тримав телефон біля вуха, а другою цигарку.

Серце забилося трохи швидше. Я підібгала губи і пройшла далі.

-Яка зустріч.-почула я, розуміючи, що він би не промовчав.

-Привіт, Пейтон.-відповіла я, обернувшись.

-Привіт, Леслі. Як там Коен?

-Нормально.-Крізь зуби відповіла я, знаючи що він просто намагається зачепити болючіше.-А Стелла? Ви вже зустрічаєтесь?

Ми не бачилися два місяці і як виявилося нам навіть нема про що говорити.

-Ти про ту ідіотку, яка виклала відео?

-Ти огидний.-Відповідаю я, дивлячись на те, як жадібно він курить.

Хлопець у блакитних джинсах та чорній футболці шалено гарний. Його татуювання зводять мене з розуму. Але...

-Ти теж, принцесо. - гарчить Пейтон і відштовхнувшись від своєї машини, робить кілька кроків у мій бік.-І це після того, як я кинув усіх заради тебе.-буквально плюється словами брюнет, видихаючи мені в обличчя дим.

Я помічаю за вухом хлопця нове татуювання. Вона ще заклеєна плівкою і я не можу розібрати, що там. Схоже на якийсь напис чи дату.

-Це ти все занапастила, Леслі. Ти.-вже майже пошепки додає хлопець і я прикриваю очі від того, що він дихає димом мені в обличчя. Очі починає щипати і я ледве стримуюсь, щоб не дати йому ляпаса.

Він спав з іншою дівчиною, коли я чекала на нього і тепер каже, що я все занапастила. Гидко...

-Підвезти?-посміхаючись запитує хлопець після хвилинної тиші.