20

-Ти заблокувала мій номер.-Стверджує Пейтон, стоячи на порозі мого будинку з величезним букетом білих троянд.

-Так.-відповідаю я, взявши його до рук. Я дійсно його заблокувала, після перегляду того відео.

Я довго обдумувала все і щоб там не було, він вдягався в кімнаті якоїсь дівчини, логічно що після шаленої ночі, тож єдине питання яке у мене лишилось: звідки у Коена це відео. І скоро я отримаю відповідь на своє питання.

-Тобі не здається, що це занадто?-акуратно питає брюнет.

-Ні.-холодно відповідаю я.

Мені знадобився майже цілий день, щоб заспокоїтись і привести себе в порядок, адже я знала, що Пейтон примчиться, як тільки зрозуміє, що більше не може до мене додзвонитися.

На мені була приталена чорна сукня з довгим рукавом та повністю відкритою спиною. Волосся я зібрала в пучок і нафарбувала губи червоною помадою, поставивши біля входу чорні босоніжки.

Я сама не знаю, навіщо на цю зустріч так вирядилася. Напевно, десь у глибині душі я відчувала, Пейтон з'явиться саме в цей момент і бажання показати йому кого він втратив було вище, ніж моя гордість.

-Добре.-Зітхає хлопець.-Я ніколи не просив ні в кого вибачень, а в тебе вже попросив кілька разів. Давай ти просто скажеш, що я повинен зробити, щоб наш конфлікт був вичерпаний. - трохи напружено гарчить Пейтон, вивчаючи мене поглядом.

-Нічого.-Безтурботно відповідаю я, знизавши плечима.

Мені довелося випити дуже багато заспокійливого, щоб не розплакатися та не почати кричати на хлопця.

-Принцесо, ти зводиш мене з розуму...-прикриває очі хлопець.-Я не розумію, чому ти так категорично налаштована. Адже я намагався. Я навіть не заїжджав до тебе кілька днів, щоб дати тобі час охолонути.

Або собі нагулятися.

-Принцесо, ну не дуйся.-Це він вже пошепки. Брюнет тягнеться рукою до мого підборіддя, але я відвертаю голову убік, щоб він не зміг цього зробити. І в цей момент помічаю Коена, що стоїть на дорозі. Він далеко, але чудово бачить нас і просто чекає. Мою пропозицію про зустріч він відразу ж прийняв, тож помітивши Пейтона, мабуть зовсім не збирався йти, але й перервати нашу розмову в нього теж не було наміру.

-Добре.-Знову зітхає брюнет.-Можу я поцікавитися куди ти зібралася в такому шикарному вигляді?-Я відволікаюся на нього ковтаючи ком, який підходить до горла та зітхаю.

-Ні. Це більше не твоя справа.-махаю головою я. Ця фраза дається мені складно і я вже відчуваю, як на очі навертаються сльози. Сльози від того, що я не хочу його втрачати, не хочу повертатися до Коена...

-Чому це?-Дивується хлопець і навіть відступає на крок назад.

-А хто ти мені, щоб я тобі звітувала?-знизую плечима я. Грати байдужість занадто важко.

-У тебе щось з пам'яттю, принцесо?-гарчить Пейтон.-Твій хлопець.

-Колишній.-Поправляю я.

Брюнет не витримує і вириває у мене з рук букет, кидаючи його на підлогу, а сам притискає мене за талію до себе, а потім до дверного косяка.

-Ти перегинаєш, принцесо.-починає він, упираючись рукою об стіну. Я хочу побачити чи дивиться Коен, але моє шосте почуття підказує, що так, тож я лише вивчаю очі брюнета.-Я тебе до божевілля кохаю ще з першої нашої зустрічі. Я кілька місяців мучився, спостерігаючи, як добре тобі з Коеном. Я кинув дівчину та друга заради тебе. Я бився за тебе. Та я вже навіть із твоїми батьками познайомився. Ти вже не можеш піти від мене. Якщо знадобиться, я зв'яжу тебе і закрию в кімнаті, ясно? Ми не розійдемося через якусь дрібницю!-надривно говорив хлопець і активно жестикулює руками.

-Так зрада тепер так називається?-піднімаю брови я, тихо відповідаючи йому питанням.

Пейтон від несподіванки відступає назад, здивовано дивлячись на мене і якось беззахисно опустивши руки. Його шокувала моя відповідь. А може, він здивований, бо не зміг це приховати?

-Ти про що?

Я на мить дивлюся на Коена вдалині, переконуючись, що він стоїть на місці і чекає нашої розмови. Пейтон теж повертає голову, помітивши мій рух і його кулаки стискаються, а жувалки починають грати.

-То це він тобі щось наговорив? Чи ти давно планувала до нього повернутись?

Я не збиралася сперечатися чи щось доводити.

-Безглуздо було вірити тобі. У тебе було стільки дівчат, яких ти раз-по-раз змінював і навіть Мілі. Ти був із нею у стосунках кілька місяців і все одно зрадив зі мною. Я була така наївна... не розумію, чому я вирішила, що зі мною буде не так? Тобі подобається грати, Пейтон. Грати в кохання. Ти з кимось зустрічаєшся, тобі стає нудно і ти знаходиш нову іграшку. З нею тобі весело. Але лише коли це гра. Поки в ній є правила. Головне з яких «не спалитися». Тобі подобається ховатися, брехати. А коли ти нарешті досягаєш бажаної іграшки, тобі знову стає нудно і ти шукаєш нову. Знаходиш і знову починаєш грати. Ось у чому правда, Пейтон. Ти ні секунди не кохав мене. Ти любив гру і кожне твоє слово було брехнею. Ти хотів повеселитися, але втягнув у це не тільки мене, а й моїх батьків та Коена. Якби я знала, що це все так закінчиться, я б ніколи не відмовилася від нього, заради тебе. Мені надійшло повідомлення та відео, в якому стало зрозуміло, чим ти був зайнятий у Фліна і яку машину заводив. І знаєш що, Пейтон? Грай у кохання далі, але вже не зі мною.