15

Ми вже сидимо на дивані, дивлячись телевізор і ось мій телефон починає розриватися від дзвінка. Я дивлюся на екран: Коен.

-Не відповідай.-гарчить Пейтон, помічаючи від кого вхідний виклик.

-Мені потрібно йому все пояснити.-Тихо відповідаю я і приймаю виклик.-Алло.

В цю секунду Пейтон вириває в мене з рук телефон, швидко цмокаючи мене в губи.

-Навіщо дзвониш?-каже він у трубку.

-Знову ти?

-Вгадав.-сміється хлопець.-Чого тобі?

-Що ти там робиш?

-Да так, заїхав до своєї принцеси на каву, якщо ти розумієш про що я.

Я широко розплющую очі і відкриваю рот.

-Нахаба! - гарчу я.

-Леслі передає тобі привіт і просить більше не дзвонити.

-Віддай їй телефон, зараз же, інакше я вб'ю тебе!

-Не кидайся такими словами, друже, адже я можу образитися.

Я підходжу до хлопця і тягнуся рукою до телефону, але він перехоплює мою руку і тягне мене на себе, таким чином посадивши мене до себе на коліна.

-Загалом, мені ніколи, побалакаємо в інший раз.-каже Пейтон і скидає виклик, відкидаючи мій телефон убік.

-Навіщо ти це зробив? Я хотіла з ним поговорити, пояснити все. Навіщо ти погіршуєш ситуацію?-ричу я і намагаюся встати, але натомість, завалююся на диван і через секунду хлопець вже нависає наді мною.

-Забий. Він розумний хлопчик, сам усе зрозуміє. - Посміхається брюнет і тягнеться до моїх губ, але я відвертаюсь.

-Навіщо я тобі?-Прямо питаю я. Хлопець завмирає.

-Ти про що?

-Навіщо ти поліз до мене на озері? Навіщо вночі змусив вийти і ліз цілуватися? Навіщо казав ті речі біля водоспаду? Навіщо заступився за мене? Навіщо це робив?

Він мить помовчав.

-Ти була не проти.-Відповідає він.

-Так, але ж я не про це питаю. Тобі просто набридла Мілі?

-Що?-Дивується хлопець.-Та мені начхати на Мілі. Я був у захваті від тебе, коли ти була ближче ніж на метр. Важко було тримати себе в руках. Тоді на озері, коли ти була без одягу, я взагалі їхав дашом. Зазвичай, коли я хочу - беру, але з тобою було складно. Я так шаленів, коли Коен у мене на очах робив з тобою все те, що я робив тоді вночі. Розумієш про що я?

По тілу пробігли мурашки... я кивнула.

-Важко було бачити як він тебе обіймає, цілує, піднімає на руки. Я також цього хотів. Хотів торкатися твоїх солодких губ, оксамитової шкіри. Найбільше хотів носити твоє тільце на руках... я шукав будь-яку можливість для цього... коли я садив тебе в машину біля твого будинку... я всю дорогу не міг заспокоїтися після того, як зрозумів, як це, коли ти в моїх руках. Я хотів, щоб ти мене обіймала так як його. Я тупо хотів на його місце, принцесо.

Він перевів подих.

-Я ще коли вперше тебе побачив на фотках, цього хотів. І не міг знайти ні в кому. Ніхто не вміє так, як ти. Ніхто тебе не може замінити. Я тупо збожеволів від тебе.-шепотів він.-Це складно - триматися осторонь просто через те, що ти зустрічаєшся з моїм другом. Але твої погляди, сміх. Я в усьому бачив натяк, але був не впевнений, чи відчуваєш ти те саме, тому... перевіряв тебе.

-Що?-Не зрозуміла я.

-Тоді на озері і в першу ніч у будиночку. Я перевіряв, чи ти не проти. І ти була лише за.

Він цілує.

Я долоньками проходжу його торсом, піднімаюся до шиї і зупиняюся на його щоках.

Мені стає легше, коли я починаю усвідомлювати, що ось... хлопець за яким я плакала ночами кілька місяців зі мною і він мучився не менше за мене. Почуття провини зникає. Чому воно взагалі було? Хіба я не можу бути з людиною, яку так шалено люблю і яка так само шалено любить мене?

-Просто забий на цього дурня і будь зі мною, добре?-Пошепки запитує Пейтон і я киваю, продовжуючи поцілунок.

Ми просто робимо це, цілуємося лежачи на дивані у моїй вітальні. Ось так. Не ховаючись ні від кого. Не боячись, що хтось може почути... це приємно...

-Моя мама дуже чекає нас.-Шепчу я, трохи відсторонившись.

-Можемо поїхати за пару днів. Виїдемо ввечері, щоб на ранок бути на місці.

-Добре. Тоді сьогодні.-кажу я. Мені вже не терпиться познайомити Пейтона зі своїми батьками.

-Сьогодні? Вона так хоче побачити мене?-сміється Пейтон і я вже серйозніше дивлюся на нього.

-Вона думає, що я зустрічаюся з тобою вже кілька місяців.

-Справді?-сміється хлопець.

-Я ж розповідала їй про Коена, а ти... ти просто нахабно набрехав.-відповідаю я.

-Я не брехав.-шепоче він.-Я добивався тебе.