11

Коен тримав мене за руку, час від часу обіймав і цілував у щоку. Як не дивно, я тішилася з того, що ми здаємося такими близькими, адже правило «не спалитися» досі мало діяти.

-Хочеш морозиво, Леслі?-Запитав він досить демонстративно.

-Краще солодкої вати.-посміхнулася я.

Пейтон і Мілі йшли поряд. Вона була незадоволена поведінкою хлопця, а він цілий день був без настрою.

-Зараз зроблю.-весело прощебетав мій бойфренд і відпустив мою руку, крокуючи до розкладки з солодощами.

Я трохи поправила свою коротеньку чорну сукню. У ній я справді була схожа на ляльку. До сукні я одягла такого ж кольору босоніжки на досить високих підборах, а волосся накрутила.

-Зайчик, а я від морозива не відмовлюся.-Ткнула ліктем у бік хлопця Мілі. Він дістав із кишені кілька доларів і дав їй. Дівчина невдоволено скривилася і пішла за Коеном. Ми лишилися стояти на місці.

- Ти чудово виглядаєш в цьому вбранні. - почав брюнет. - Тобі шалено йдуть підбори.

-Дякую.-засоромилася я.

-Але ця сукня занадто коротка. Всі хлопці в цьому парку вирячились на тебе і твої сексуальні ніжки, заглядаючи під спідницю.

-Справді?-Не повірила я, поправляючи лямки сукні.-Тому ти без настрою?-Це я вже жартома.

- Вчора ти відшила мене, а сьогодні затискаєшся з Коеном, ще й у такому спокусливому вбранні. - Незадоволено шепнув Пейтон, зробивши крок до мене.-Звичайно, я без настрою.

-Він же мій хлопець.-Відповіла я, проігнорувавши все інше.

-Легше, принцесо, бо я можу і приревнувати.

Він зробив ще крок до мене. Голова паморочилась від думки, що Пейтон може мене ревнувати.

-У тебе теж є дівчина.-шепнула я.-Перестань дутися і веселись з нею.

-Припини з ним обійматись, принцесо.-рикнув у відповідь брюнет і по моєму тілу пройшлися мурашки.

Я не встигла нічого відповісти, адже друзі повернулись повернулися.

-Дякую, милий.-Беру в руки вату і цілую Коена. Він усміхається і обіймає мене за талію.

-Слухай, це вже перебір!-Раптом підвищує голос Мілі, ми обертаємося і дивимося на пару.

-Може ти не будеш кричати? - різко гарчить Пейтон. Ми з блондином переглядаємось, не розуміючи що сталось.

-Ти просто жахливий, Пейтон! Якщо тобі начхати на мене, навіщо ти морочиш мені голову?

-Я ж дав тобі гроші на морозиво, в чому річ?

-У чому?! Та в тому, що ти поводишся так, ніби просто терпиш мене! Мені набридло таке ставлення!

-Я тебе не тримаю.-посміхається Пейтон, засовуючи руки в кишені.

-Ти серйозно?-Не розуміє Мілі.

-Так, крихітко. Охочих бути на твоєму місці повно. Якщо тебе щось не влаштовує – звалюй, але не сподівайся завтра повернутися.

-Ти мені огидний.-шипить дівчина і за секунду морозиво залишається на футболці хлопця. Він відкриває рота, щоб щось сказати, але Мілі просто йде.

Я дивлюся на Пейтона, він стомлено зітхає і кидає погляд на нас.

-Навіщо ти її принизив?-Питаю я. Хлопець скидає брови і незрозуміло пиляє мене поглядом.-Коен, проведи Мілі до виходу з парку і виклич їй таксі, будь ласка.-Шепочу я йому на вухо.

-Може краще ти? Я не вмію підтримувати.

-Мене вона не дуже сприймає.-знизую плечима я.

-Гаразд.

Блондин біжить за дівчиною, яка вже плаче, ледь не збиваючи на шляху людей.

-Ти жорстокий.-засмучено кажу я.

Я піднімаю морозиво, що впало, з доріжки і кидаю в урну, дістаючи зі своєї сумки вологі серветки. Однією витираю руки, другою футболку Пейтона.

-Ти не повинен був так з нею чинити.-говорю я, намагаючись витерти пляму на його футболці.

-Я був злий.-відповідає хлопець, дивлячись на мої рухи. Я дістаю ще одну серветку.

-Вона в цьому не винна.

-Так. У цьому ти винна.- відповідає мені Пейтон і я піднімаю на нього незрозумілий погляд.-Я ж попередив тебе. Ти на зло це робила. А Мілі просто під гарячу руку потрапила.

Мурашки...

-Треба було ще в той раз розірвати цього ідіота, щоб більше не було чим тебе торкатись.

Мені приємні його ревнощі, цього я так довго хотіла... Але ж не ціною чужого приниження.

-Вибачся перед нею.

-Я не збираюся вибачатися. Ми щойно розлучилися і я не буду з нею сходитися.

-Вона тебе любить...

-Ти теж.-Тихо відповідає юнак, прослизаючи рукою по моїй талії.

-Я цього не говорила.-зашарілась я і опустила погляд на пляму.

-Але я ж бачу. Ти давно від мене без тями.

-Ти лестиш собі, Пейтон. Весь світ не крутиться довкола тебе.

-Тільки твій. Я давним давно бачу як ти постійно витріщаєшся на мене, червонієш коли я до тебе говорю, соромишся коли я поруч. Просто я довго не міг зрозуміти чи правда ти така сором'язлива, чи це твоя реакція на мене. Я б так і не дізнався правди якби не напився того вечора і не ризикнув підкотити до тебе. Якби я тільки знав, я зробив би це раніше.

-Навіщо ти це все кажеш?

-Щоб ти знала, що я більше не готовий тебе ділити.-шепоче він і здається я зараз зомлію.