1

Сльози без зупинки бігли моїми щоками. Я схлипувала, тіло здригалося. Я стиснулась в клубок і сильно стискала руками подушку, яка вже була мокрою від сліз. Хотілося кричати, щоб увесь світ бачив, як мені боляче.

Десь у сумці, що валялася біля ліжка, задзвонив телефон, але я просто проігнорувала це. Потім знову. І знову. І востаннє я не витримала і дістала його нарешті, щоб вимкнути звук.

На екрані був невідомий номер.

Я востаннє схлипнула і витерла сльози.

-Алло?-відповіла я.
-Нарешті, Леслі, де ти зникла? Ми вже мільйон разів тебе набирали! – обурено говорив голос з того боку. Саме цей голос причина моїх сліз. Пейтон...
-Я була трохи зайнята, не чула.-тихо відповідаю я, щоб він не зрозумів, що я плачу.
-Збирайся, Леслі, я зараз заїду за Мілі та Коеном, а потім до тебе. Проведемо початок канікул у моєму заміському будиночку. Коен тобі казав? - весело тараторить Пейтон.
-Ні, ми сьогодні не говорили.-відповідаю я.
-Ну звичайно, ти ж не відповідаєш на дзвінки! -дратується хлопець і я зітхаю.

Він не чекає моєї відповіді і кидає слухавку. Я лише чую стрімкі гудки і жбуряю телефон на ліжко, не справляючись зі сльозами.

Пейтон мені подобається. Дуже подобається.

Він просто неймовірний. Високий, спортивний, з такими милими рисами обличчя, зеленими очима та темним волоссям. У нього багато татуювань на руках та торсі. Він завжди дуже ввічливий, веселий та безтурботний. А його посмішка та сміх притягують як магніт.

Але є одна маленька проблема – він зустрічається з Мілі, а я з Коеном.

Коен - його найкращий друг і коли я почала з ним зустрічатися, він познайомив мене з Пейтон. Спочатку ми просто дружили, але тепер я розумію, що мені боляче дивитись на те, як йому добре з Мілі.

Коен, звичайно, хороший хлопець. Досить симпатичний, спокійний, розумний. Але ж ви знаєте як це буває... подобатися, а потім минає...

Найстрашніше те, що з Пейтоном мені нічого не світить, адже він не покине красуню Мілі і кращого друга заради мене.

І що я роблю? Продовжую зустрічатися з Коеном, щоб бачити Пейтона.

Яка ж я дурепа!

Я ще хвилину сиджу на ліжку, а потім встаю і впевнено крокую у ванну.

Дзеркало відбиває моє заплакане обличчя. Туш розмазалась по щоках, блакитні очі почервоніли.

-Навіщо, Леслі? Навіщо? - Кажу я сама собі і включаю теплу воду. Набираю пінки, вмиваюся, прикладаю до обличчя рушник.

Краще не стало...

Дістаю свої патчі, клею їх під очі, мажу обличчя кремом.

Ловлю себе на думці, що виглядаю жалюгідно...

Роздягаюсь, кидаю речі у прання і крокую до шафи.

Мені хочеться виглядати надзвичайно, приковувати до себе погляд Пейтона так, як це робить Мілі, тож я вибираю боді тілесного кольору з імітацією тату та короткі джинсові шорти чорного кольору. Згадую про прикраси та одягаю браслет з ланцюжком. Знімаю патчі і підфарбовуюсь так, як умію. Повертаюся у ванну та укладаю волосся. Створюю імітацію пучка, зі свого довгого світлого волосся, ніби я зовсім не готувалася до приїзду хлопців і знову думаю про те, щоб підстригтися. Знаходжу нові білі кросівки на високій підошві, щоб здаватися вищим і зпаковую в свою сумочку кілька необхідних речей - косметичку, серветки, телефон, зарядку. Шукаю по кімнаті спортивну сумку і закидаю туди змінний одяг та піжаму.

За вікном починають сигналити і я сіпаюся. Хлопці приїхали.

-Ну що, Леслі, постарайся бути крутою!-підбадьорюю сама себе і одягаю сонячні окуляри.

Я живу окремо від мами у маленькому будиночку, який знімаю, оскільки гуртожиток у моєму коледжі не справив на мене гарного враження.

Насправді в гуртожитку я жила лише 2 місяці і, можливо, просто не встигла роздивитись щось особливе. Але так чи інакше, знімати маленький будиночок у якому господиня тільки я і нема чужих речей набагато приємніше, ніж ділити шафу, душ і навіть письмовий стіл із двома сусідками.

Я зачиняю двері на ключ, кидаю їх у сумку і біжу до червоного кабріолета. Це машина Пейтон.

Милі сидить на передньому сидінні і фарбує губи прозорим блиском, дивлячись у маленьке люстерко. Насправді її трохи азіатська зовнішність шалено приваблює. Її темне волосся зібране у високий хвіст, а одягнена вона у квіткову сукню. Хлопці курять і роздивляються щось на колесах машини. Пейтон штурхає шину і присідає, показуючи щось вказівним пальцем. Коен киває і щось відповідає другові.

-Привіт!-вітаюсь я і підходжу до них.

Милі втомлено махає мені ручкою, а я кидаю їй суху усмішку.

У мене є причина недолюблювати її, але чому вона так холодно до мене ставитися я не знаю. Ця напруга між нами ще з першого дня нашого знайомства.

-Привіт, красуня.-посміхається Коен і цілує мене в щоку, але я не надаю особливого значення такому жесту блондина.
-Гей, Леслі, чому так довго?-посміхається Пейтон і злегка обіймає мене на знак вітання. Тієї ж секунди по тілу пробігають мурашки. Руки починають тремтіти і я не можу зібратись з думками.
-Я вийшла відразу як ви під'їхали.-Відповідаю я і кидаю обидві сумки на заднє сидіння.
-Застрибуйте вже! - сердиться Мілі.

Коен не думаючи, перестрибує бортик машини і сідає на заднє сидіння, на що я закочую очі.

-Обережніше!-кричить на нього брюнетка і хлопець починає її дражнити.

-Давай допоможу.-тихо пропонує мені Пейтон і не чекаючи моєї відповіді, хапає мене за талію і піднімає вгору, ніби я пірʼїнка. Мені доводиться підібгати ноги, після чого він перекидає мене через бортик. Тепер я теж у машині.
-Дякую.-сміюся я, радіючи цьому приємному моменту. Щоки горять рум'янцем, а по тілу біжать мурашки від одного його дотику.

Що ж зі мною відбувається, коли він поряд?

Пейтон застрибує на сидіння водія і заводить машину.

Я б багато віддала, щоб сісти на місце Мілі... Так само почувати себе важливішою, ніж інші, так само розкидати речі в його машині, так само дивитися в дзеркало і підфарбовувати губи.

- Готові до найкрутішого початку канікул у вашому житті? - Поклавши руку на коробку передач, запитує Пейтон.