Епілог

Щаслива! Це саме те почуття, з яким я вже більше пів року, прокидаюся. Кожного ранку розплющуючи очі, я боюся, що це лише красивий сон. А потім дзвонить мій телефон, і на екрані висвітлює ім'я Макса. І піднімаючи трубку, я чую такий вже рідний голос - Доброго ранку, кохана! Я щиро посміхаюся і розумію, що це все правда. 
І так кожного дня, не важливо чи потрібно підійматися з самого ранку, чи у Макса вихідний, він завжди будить мене. Засинаю я теж, тільки після розмови з ним. Часто ми можемо говорити і пів ночі, і хоча вставати зранку важко, все одно я щаслива. Та й протягом дня, як тільки появляється вільна хвилинка, я машинально дістаю телефон і набираю коханого. І хоча в хлопця і справді насичений графік, пари, тренування, спортзал, робота у фірмі батька, все одно він завжди знайде декілька хвилин, поговорити зі мною. За цей короткий період, я настільки прив'язалася до цього хлопця, що здається, вже не зможу без нього жити. 
Звичайно, про своє розмірене і спокійне життя довелося забути. Зустрічаючись з зіркою університету, мимоволі стаєш і сама популярною. Звичайно, спершу мене страшно дратували, косі та заздрісні погляди. Та з часом я звикла до цього, адже поряд з людину яку кохаєш, забуваєш про все на світі. 
А також поруч з Максом я відкрила в собі ще одне почуття, це ревність. Насправді, я і представити не могла, що така ревнива.Та кожного разу, коли я бачу поруч з ним іншу дівчину, в середині появляється страх, що вона сподобається йому і він покине мене. Я звичайно стараюся тримати себе в руках, адже Левицький і справді не дає мені причин сумніватися в його почуттях. Насправді, він дуже романтичний і милий. І я бачу як сильно він старається і як багато робить для мене, і я справді це ціную. 
Напевно найбільшим випробуванням, для мене було знайомство з батьками Макса. Вже так склалося, що я не була знайома з батьками, своїх колишніх хлопців. Бо завжди вважала, що знайомство з найріднішими людьми, це дуже важливий і серйозний крок. Напевно саме тому, зі своїми батьками я теж нікого не знайомила. Можливо хтось скаже що це старомодно, та для мене так правильно. І не те щоб я вважала що в нас з Максом не серйозні стосунки, просто думала що, ще за рано для таких знайомств. Та і чесно кажучи, була зовсім не готова. А ось у Левицького, на рахунок цього, була своя думка. 
І ось одного вечора, коли ми каталися містом, Макс заявив, що йому потрібно декого забрати з аеропорту. І я без жодних вагань погодилася поїхати з ним. І яке ж було моє здивування, коли там ми зустріли Левицького старшого. В цей момент, я була готова крізь землю провалитися. А ще більше мені хотілося вбити Макса за те, що не сказав по кого саме, ми їдемо. 
Та це було не найгірше, що могло статися. Оскільки Віктор Миколайович, так звати батька Максима, запросив мене в гості. І всі мої відмазки на нього просто не діяли. В цей момент, мені нічого не залишалося, як просто прийняти його пропозицію.
І заїхавши в магазин, за тортом і фруктами ( Я не могла приїхати з пустими руками) ми поїхали знайомитися ще й з мамою хлопця. 
Їдучи в машині, в будинок Левицьких, я настільки переживала, що здавалося моє серце ось-ось вискочить з грудей. По-перше, це було все дуже несподівано і неочікувано. Для такої зустрічі мені як мінімум, потрібно було тиждень готуватися і налаштовуватися. А тут, я прийду вся така у рваних джинсах, футболці й макасинах. Добре що хоча б вчора помила голову. 
А по-друге, я справді переживала як вони мене сприймуть. Оскільки сама розуміла, що не про таку дівчину вони мріяли для свого сина. Напевно ідеальною кандидатурою, для них була б Вероніка. А явно не якась дівчина, з провінційного містечка. 
Насправді, часом я сама здавала собі питання. Що в мені такого знайшов Левицький? Чому з поміж усіх дівчат обрав саме мене? Адже, я чудово розумію, що в оточенні Максима є набагато симпатичніші, розумніші і перспективніші дівчата.... 
Мені здавалося, що я одразу не сподобаюся його батькам. Хоча б тому, що у мене не такий високий соціальний статус. А тоді вони переконують Макса, зі мною порвати.
Та всі мої побоювання, виявилися марними. Оскільки батьки Макса були доволі приємними та милими людьми. І прийняли вони мене дуже тепло і гостинно. І ніяким чином не проявляли зверхнього ставлення до мене. Це мене справді вразило, і дозволило трохи розслабитися. Як виявилося тем для розмов, у нас теж було доволі. Оскільки батьки Олени Григорівни були з того ж села, що і моя бабуся. І що най цікавіше, вони доволі добре знають мою бабусю. Дивуюся, наскільки світ тісний. 
Загалом, ми посиділи досить легко і душевно. І мушу визнати, що по при свій високий соціальний статус, вони дуже добрі та прості у спілкуванні люди. Чим не аби як мене здивували. Подружжя Левицьких мені дуже сподобалися, і я щиро сподіваюся, що теж справила на них хороше враження. 
І що найцікавіше, під час вечері я дізналася, що сьогоднішня зустріч, не була спонтанною. Як виявилося, Макс дуже часто розповідав батькам про мене, і вони захотіли зі мною познайомитися. Та оскільки, хлопець знав, що я ні за що на це не погоджуся, видумуючи різні причини. Вирішив влаштувати все таким чином, щоб у мене не залишалося вибору. Через що, я була дуже зла на хлопця. Та через те, що знайомство пройшло доволі не погано, дуже сильно на хлопця я не ображалася. 

- Настя, ти уже готова? - питає Буруля, стоячи біля дверей. 
- Практично, так - кажу у відповідь, поправляючи поясок на талії. 
Сьогодні я вирішила одягнути літнє біле плаття в дрібненький чорний горошок. 
- Тоді виходимо, а то ще запізнимося! - спішить мене подруга. 
- Все. Я готова! - впевнено видаю, востаннє заглядаючи в дзеркало. Ми швидко виходимо з кімнати і спускаємося по сходах вниз. 
Коли ми зайшли в актовий зал, там було уже дуже багато людей. 
- Дівчата! - махає рукою Леся - Я зайняла для вас місця! - каже дівчина, показуючи на пусті крісла. Ми помахали у відповідь і пробираючись крізь натовп, направилися до дівчини. 

Сьогодні й справді важливий день, для випускників нашого університету - вручення дипломів про закінчення вишу. І я страшенно пишалася, що серед інших випускників, був мій хлопець. Сьогодні ми з дівчатами, прийшли підтримати свої другі половинки. 
Так, ви правильно зрозуміли, Буруля зі Святом разом. Вони і справді дуже гарна пара. І я щиро рада, за них.
Випускники, вийшли на сцену у красивих чорно-червоних мантіях та шапочках-конфедератках. Всі вони були неймовірно красиві. Звичайно для мене найкращим був Макс. 
Протягом урочистої частини, дуже багато раз звучало прізвище Левицький. Всі п'ять років, він брав активну участь у студентському житті університету. Безліч призових місць на різних олімпіадах і спортивних змаганнях, капітан футбольної команди, президент студентського комітету. В цей момент я дуже гордилася Максом. І щиро раділа його досягненням. 
Звичайно мені було трохи сумно усвідомлювати, що вже з нового навчального року його тут не буде. Я настільки звикла, практично кожної перерви бачитися з Максом, що просто не представляю, що робитиму без нього. Та я чудово розумію, що це життя і по іншому бути не може. 

Після церемонії ми з дівчатами вийшли на вулицю, і чекали там на хлопців. Вони запросили нас разом з ними, відсвяткувати вручення дипломів. 
- Привіт дівчата! Ви готові? - весело запитує Свят, підходячи до нас. 
- Привіт випускник! Вітаємо тебе! - привіталися ми у відповідь. 
- А де Макс? - поцікавилася я, оглядаючись по сторонах. 
- Він попросив щоб я вас відвіз - коротко кидає хлопець. 
Така відповідь мене здивувала, оскільки хлопець про те що ми поїдемо окремо нічого не казав.
- Дивно! Я думала, ми разом поїдемо - трохи розгублено видала я.
- Та нігде твій Левицький не дінеться - весело сказала Леся, обнімаючи мене за плечі.
- Ну що поїхали? - запитує Саша, підходячи до нас.
І Саша тут, куди подівся Макс? Крутилися в моїй голові, та озвучувати я цього не стала. Тому трохи неохоче, я все ж сіла в машину Свята.
Ця ситуація, мене трохи ображалася. Не тому, що ми їдемо в різних машинах, а через те що після церемонії хлопець навіть не підійшов до мене, а відразу кудись зник. Та я старалася про це не думати, відволікаючись на веселі історії Свята. І я навіть не помітила як машина зупинилася.
Вийшовши з машини, я здивовано завмерла на місяці. Оскільки ми приїхали, на обрив, на наше з Максом улюблене місце. 
Такий вибір для святкування мене трохи здивував, оскільки я думала що вони замовили відпочинковий комплекс. 
Наступне що мене здивувало, це те, наскільки там було гарно. Весь обрив був прикрашений гірляндами, свічками, ліхтарями, красивими декораціями та композиціями з живих квітів. Це виглядало дуже романтично і неймовірно красиво. На секунду мені навіть стало образливо, що таке особливе для нас місце, Макс обрав для святкування цілої групи. Я важко видихнула і все ж направилася вслід за друзями які якраз зупинилися біля компанії молодих людей. 
Народу було ще зовсім мало, були тільки Аня, Женя та Денис, ну і звичайно Вікторія, як без неї. Всі вони прийшли привітати друзів з випуском. А також ще були декілька близьких друзів та одногрупників Макса. Інші напевно ще не встигли приїхати. Самого хлопця до речі нігде не було. Ця вся ситуація мене вже починала напрягати. Та все ж я старалася тримати себе в руках. І не показувати друзям, свого поганого настрою.
Раптом почала лунали така знайома після, під яку ми вперше танцювали разом. Всі присутні стихли весело споглядаючи позаду мене. Я швидко обернулася і просто завмерла на місці. 
Там стояв Макс, в білосніжній сорочці та світлих штатах. В руках він тримав величезний букет червоних троянд. 
Я ж дивилася на хлопця, і не могла зрозуміти, що тут відбувається. 
- Це місце стало вже символічним для нас - почав хлопець, підходячи ближче - Вже так склалося, що саме тут приймалися переломні і важливі рішення стосовно нашої історії кохання. Саме тому це місце, стало особливим для нас обох. Сьогодні я вирішив не зраджувати цій традиції, і зробити тут, напевно найважливіше рішення у своєму житті!
Я ще не встигла нічого зрозуміти як здригнулися від продовження..

Макс опустився на одне коліно і протягнув каблучку.

- Настя, виходить за мене заміж! Все одно я тебе вже ніколи не відпущу. І хочу на завжди розділити своє життя з тобою! - впевненим голосом сказав хлопець, та попри те було помітно, як він хвилюється, утримуючи тремтячими руками обручку.

Думки крутилися на величезній швидкості, я ж дивилася на коханого і досі не могла усвідомити що це правда. Навколо настала ідеальна тиша, і мені здавалося що моє серцебиття чути на кілометр. 

- Я згодна! - взявши себе в руки все ж вимовила я, щиро посміхаючись.

- Згодна? - перепитав Макс, я ж весело кивнула головою. Хлопець швидко одів каблучку на палець і підіймаючись з коліна, голосно прокричав. 
- Я кохаю тебе Настя! - підіймаючи мене на руки, міцно обняв.

Потім почулися бурхливі оплески, крики та свисти друзів. Всі підходили, вітали нас і щиро раділи нашому щастю. 

В цей момент, я була найщасливішою людиною на землі. Міцно тримаючи за руку, кохання всього свого життя. І важко представити, що було б з моїм життям, якби тоді, холодним вересневим ранком я не заступилася за подругу....


Ось так, красиво і романтично закінчилася захоплююча історія кохання Максима та Насті. 

Щиро дякую Вам, за те що були поруч і переживали за долі головних героїв. Дякую за хороші коментарі й Вашу підтримку. Для мене, автора початківця це справді було дуже важливо і неймовірно приємно.

І від щирого серця хочу побажати Вам міцного здоров'я, щастя, гармонії, неземного кохання і мирного нема над головою!!!