Розділ 29

- Сюрприз! - весело прокричала подруга заходячи в кімнату. 

-Що? Що тут відбувається? - здивовано запитую, не розуміючи, що коїться.

- Якщо гора не йде до Магомета, то Магомет іде до гори! - весело каже Свят, слідуючи за Бурулькою. 

Переводжу погляд на Макса, та відразу відмічаю про себе, наскільки хлопець має гарний вигляд. Світлі джинси та біла сорочка, яка вдало підкреслює його підтягнуте та накачане тіло. Він виглядає дуже стильно та красиво, в принципі як завжди. 

Хлопець обпершись об двері, з усмішкою на обличчі теж зацікавлено мене розглядає. І тільки зараз розумію, що стою перед ним в рожевій піжамі з ведмедиками, мокрим кублом на голові та зовсім без макіяжу. Тепер зрозуміло, чого йому так смішно! Не кожного дня побачиш таке видовище.  

- Що? - таки не витримую та запитую.

- Ти така мила! - посміхаючись відповідає Левицький, а мені хочеться провалитися крізь землю. Боже, який сором!!! - Можна увійти? - згодом запитує хлопець. 

- Так, звичайно! - швидко відповідаю та відступаю в сторону, пропускаючи хлопця. 

- Так, що ви тут робите? - запитую зачинивши двері.  Насправді дуже дивно бачити у своїй кімнаті Левицького, та й Свята теж.

-А ти як думаєш? - хмикає хлопець, з цікавістю розглядаючи мою кімнату. 

-Уявлення не маю! - впевнено кажу складаючи руки на грудях. 

- Значить так, у тебе на збори п'ятнадцять хвилин - командирським голосом заявляє Макс, дивлячись на наручний годинник.

- Що? Взагалі то, я сьогодні вже нікуди не збиралася! 

- Тобі доведеться змінити свої плани! - впевнено каже хлопець, чим аж бісить мене. З чого він тільки взяв, що може вказувати що мені робити?!

- Я нещодавно тільки вийшла з душу! Я не можу так просто, швидко зібратися! 

- Так Настя, давай швидко суши волосся та о дівайся, а я тобі допоможу - раптом заявляє Буруля, вкладаючи мені в руки фен - У нас й справді мало часу.

- Але ж, я...! - здивовано кажу, все ще не розуміючи, що тут взагалі відбувається. 

- Через двадцять хвилин почнеться нагородження чемпіонів! Тому тоді варто поспішити! - пояснює Свят, потираючи потилицю. 

- Тому хлопці зараз вийдуть, щоб у Насті була можливість перевдягтися. Так? - каже Буруля звертаючись до наших гостей. 

- Ок, тоді чекаємо вас в коридорі через п'ятнадцять хвилин! - каже Левицький виходячи з кімнати. 

- Взагалі то, я не планувала туди іти - обурююся як тільки хлопці зачинили за собою двері. 

- Настя припини! Левицький цілий вечір чекав на тебе, а коли зрозумів що ти не прийдеш, знайшов мене та попросив привести сюди. Крім того, саме через те, що Макс пішов за тобою й перенесли нагородження. Тому нарешті замовкни й швидко збирайся, у нас справді мало часу! - просто кричить на мене подруга, і з впевненістю можу сказати, що такою я її бачила вперше. І звичайно після такої репліки я все ж, взялася сушити волосся. На щастя, воно було уже на половину сухе, тому багато часу це не зайняло. 

 - І після такого, ти ще скажеш що між вами тільки гра на публіку? - скептично запитує дівчина, споглядаючи на мене.

- Можливо він хвилюється, що скажуть інші, коли побачать що в такий важливий момент, поруч немає його дівчини! - стараюся пояснити ситуацію з іншого боку. Проте, не буду приховувати, що мені приємно було почути ці слова.

- Ти можеш казати все що завгодно, та я бачу яким поглядом він дивився на тебе, і або він першокласний актор, або в нього й справді з'явилися до тебе почуття. 

- Буруль, припини! Краще розкажи як тобі Свят? - стараюся перевести тему в інше русло, мені не хочеться плекати марних надій, потім буде дуже боляче. 

- Настя, він такий класний, веселий, смішний, розумний! - у подруги аж очі світитися коли вона говорила про хлопця. Це було так мило.

- Я знала, що він тобі сподобається! 

До поки Бурулька поралася з моїм волоссям, я нанесла легкий макіяж. Потім швидко вдягла джинси та білу сорочку в тоненьку чорну смужку. І впоралися ми рівно за п'ятнадцять хвилин, і хоча часу було не багато, результатом я була задоволена. Не те щоб я особливо старалася, та все ж, поруч з таким хлопцем хочеться виглядати відповідно.

- До речі, вітаю з перемогою! - я згадала, що ще не привітала хлопця, тому вирішила виправити це, коли ми вже спускалися вниз по сходах. Буруля зі Святом вирвалися в перед, щось весело обговорюючи. 

- Дякую. А де мій приз? - запитує хлопець з посмішкою споглядаючи на мене.

- Скоро почнеться нагородження, тоді й отримаєш, напевно! - кажу, не зовсім розуміючи чому він з цим питанням звертається до мене. 

- Я про інше! - хлопець швидко помахав головою, вказуючи пальцем на свою щоку. Тільки тоді я зрозуміла, про що мова. 

- Ну я ж, заслужив! - мило каже хлопець дивлячись на мене. Декілька секунд роздумів і я таки наважуюсь. Підходжу ближче і нагнувши його трошки нижче, обережно цілую в щоку. Наче нічого особливого, проте від дотику його щоки по тілу наче струм пройшов.

- А голів було два! - раптом заявляє Макс, задоволено посміхаючись.

- Припини, так не чесно - збентежено відповідаю. 

- Все чесно, два голи - два поцілунки! - весело каже хлопець, піднімаючи два пальці вгору. В цей момент, мою увагу,  привертають розбиті кісточки пальців на руці у хлопця. Уважно розглядаю обличчя і лише зараз помічаю розсічену брову. Дивно, проте мені здається, що вчора цього ще не було!!!

- Що з бровою?- швидко запитую.

- Е, та це випадково, з хлопцями на тренуванні дурачилися - пояснює хлопець, прикриваючи брову рукою - Так, що там на рахунок другої нагороди? - запитує Левицький підставляючи щоку. 

- На це немає часу, ми поспішаємо! - весело кидаю і пришвидшую хід.

- Ну, добре. Та знай, я з тебе ще спитаю - кричить Левицький, наздоганяючи мене.

В приміщення зали ми зайшли якраз, коли гравці команди підійматися на сцену. Хлопці з нами попрощалася та швидко відправилася слідом за друзями. Потім був виступ тренера футбольної команди, та заступника декана Драгана Анатолія Петровича, і сказавши декілька привітальних слів, чоловік почав нагородження хлопців грамотами та медалями. А також Левицькому, як капітану команди вручили кубок. Не знаю чому, та в цей момент я відчувала гордість та радість за хлопця. Так, наче ми й справді пара.