Розділ 28

В кімнату я зайшла, якраз під час кіносеансу. Друзі як завжди дивилися фільми жахів. Я з усіма привіталася та користуючись нагодою попрямувала в душ. 

Мені терміново потрібно упорядкувати свої думки. За сьогоднішній день відбулося занадто багато подій і моя голова здається ось-ось зірветься. До знайомства з Левицьким я жила звичайним студентським життям, можливо трохи скучним, та мене все влаштовувало. А що зараз? Під вечір, мій мозок просто не справляється з інформацією. 

В першу чергу я не могла зрозуміти, що від мене було потрібно Сосновському? Чому людина яка мене ігнорувала стільки часу, раптом проявила інтерес до моєї скромно персони? Більше того, хоче вберегти від підступного Левицького. Це просто смішно!!

Дивно, та ще місяць тому, я чекала коли він підійде, поговорить зі мною. А зараз, чомусь це все стало зовсім не важливим для мене. Як не крути та Левицький і справді змінив мене.

Тепер, щодо Макса.. Все частіше й частіше я не розумію його дій. Судячи зі слів друзів хлопця, Макс дуже відповідально ставиться до спорту. І за весь час не пропустив жодного тренування. Тоді що це було сьогодні? Невже мій сопливий вигляд, міг заставити його пропустити  тренування? 

І найцікавіше, що це сьогодні таке було? Один поцілунок і два майже поцілунки. Настя, що з тобою? Сьогодні ти практично тричі поцілувалася з Левицьким. І що найдивніше без свідків, це не було грою на публіку. Тоді що це було? Здається ми загралися в кохання!!!

Та й взагалі, останнім часом все так закрутилося, що я сама перестала себе впізнавати й розуміти свої вчинки. Таке враження, що біля Левицького мій мозок взагалі відключається. Чому це відбувається зі мною?

Та ще й, цей Антон, звалився мені на голову. Досі не можу зрозуміти, що йому від мене було потрібно? Невже хлопцю й справді начхати на свій смак, лиш би відбити дівчину у друга. Як же це все заплутано й дивно. 

Коли я вийшла із душу, кіносеанс уже закінчився і хлопці збиралися уже йти по своїх кімнатах. 

- Настя, вийдемо? - каже Ваня, вказуючи на двері - Ти напевно здогадуєшся про що я хочу поговорити? - запитує хлопець коли ми вийшли в коридор. 

- Думаю так. Свіжі новини в нашому гуртожитку розносяться зі швидкістю світла - відповідаю та сідаю на підвіконня, розуміючи що розмова короткою не буде. 

- Отже, це правда? - сідаючи поруч запитує хлопець. 

- А якщо правда, то що? Теж почнеш  розповідати який Левицький поганий?

- А що, вже були охочі? 

- Були, звичайно! А знаєш хто найбільше хвилювався, щоб моє серце не залишилося розбитим? 

- Ну і хто ця благородна людина?

- Не повіриш. Сосновський! - кажу та з цікавістю спостерігаю за реакцією друга. Ваня звичайно в курсі історії з близнюком, тоді він добряче мене підтримав.

- Сосновський? Ти серйозно? - здивовано перепитує хлопець - Що йому було потрібно?

- Казав що роблю помилку, що ми з Левицьким не пара! - тихо відповідаю, ковтаючи ком в горлі.

-Турботливий який! - зі сарказмом протягує Ваня - Зрозумів що втратив, коли дізнався що в тебе інший?

- Не знаю Вань, я сама не розумію, для чого це йому... - тихо відповідаю, споглядаючи за нічним містом.

- І що ти відповіла?

- Послала куди подалі? А потім прийшов Левицький та 
мало не врізав йому.

- Оце так справи... весело живеш подруго! - видає хлопець закидаючи мені на плече свою кінцівку. 

- І не кажи. До таких подій, я явно була не готова!

- Все ж таки потрібно було йому тоді врізати. Жаль що ти мене зупинила! - задумливо каже Ваня, згадуючи торішні події. 

- Там не було об кого руки бруднити.

- А що ж Левицький? У вас з ним серйозно? - це запитання викликало у мене гірку посмішку.

Оскільки правильної відповіді я й сама не знала. Якщо на початку нашої угоди все було просто та зрозуміло - гра в кохання, стосунки на публіку й не більше. То зараз я з кожним днем все більше й більше сумніваюся в цьому. 
Мені так хотілося розповісти Вані всю правду, послухати його розумну пораду та зрозуміти що робити далі. Та я не могла собі цього дозволити. Не тому, що не довіряла хлопцю, я просто не хотілося вплутувати його в усе це. Крім того, впевнена що цю авантюру він би не о добрив.

- Не знаю, все складно. Ти думаєш ми не підходимо один одному? - насправді мені було важко брехати другу. І чесно признаюсь це було вперше.

- Настя, якщо тобі добре з ним, то яка різниця хто що думає? - каже хлопець заглядаючи мені в очі - Признаюсь чесно, я не був у захваті від цієї новини, знаючи славу цього хлопця, і твоє відношення до таких людей. Та все ж, якщо ти його обрала, то можливо він не такий вже й поганий. 

- Дякую! - тихо кажу, розуміючи що мені сильно пощастило мати такого хорошого друга. 

Ми ще трохи посиділи, а тоді розійшлися по своїх кімнатах. Через бурю емоцій я довго не могла заснути. Як тільки я заплющувала очі, перед очима з'являвся наш поцілунок біля університету, то момент на обриві, то в басейні. І від цих думок серце починало битися сильніше. А ще, в голову почала закрадатись думка чи могло б, і справді у нас щось вийти? А вже в іншу хвилину, я сварила себе за те що піддалась емоціям. Зараз зрозуміло лише одне, я заплуталася!

По при те, що заснула я під ранок, прокинулася в доволі хорошому настрої. Пари проходили насичено, зважаючи на те, що останнім часом, через Левицького я додому приходжу пізно ввечері, вчити семінари мені доводиться на перервах. Такими темпами й зовсім на трійки з'їду.

- А де це всі наші хлопці? - запитує староста, як тільки ми зайшли в аудиторію. 

- Пішли на матч! - відповідає хтось з одногрупниць - Сьогодні наші хлопці, грають проти політехнічного університету. 

Пригадаю, що вчора в сауні хлопці й справді говорили щось про гру, та з усіма подіями я про це забула.