Розділ 27

- І чому Левицькому завжди дістаються такі красуні? - не задоволено каже Антон, розглядаючи мене. 
- Тому що, тобі такі дівчата не по зубах? - почувся знайомий голос, і вже через секунду Макс був біля мене, ніжно обнімаючи.
- Ну, як сказати. В житті по всякому думає. Знаєш, було твоє, а стало моє - єхидно посміхаючись, говорить Антон, переводячи погляд то на мене, то на Макса. Я відчувала як Максим усім своїм тілом напружився. Те що між цими двома є якась неприязнь, помітно і не озброїним оком. При нагоді потрібно буде розпитати в Ані що між ними сталося.
- Тобі таке точно не світить. Принаймні з цією дівчиною - зціпивши зуби каже Левицький, притискаючи мене все ближче до себе. 
- Та годі тобі Макс. Це лише жарти - видає хлопець, помічаючи що той ледь себе стримує.
- І справді. Ходімо за стіл, шашлик уже готовий - пропонує Женя, намагаючись розрядити напружену атмосферу. 
На щастя всі підтримали таку ідею і ми перемістилися в альтанку. Там на нас мимо шашлику чекали, ще й смажена риба і овочі. Все було неймовірно смачно і мушу визнати, що нічого смачнішого я в житті не їла. Як виявилося Женя вчиться на кухаря і частенько любить побалувати свої друзів чимось смачненьким.
Вікторія ж переключила свою увагу на Антона. Включивши всю свою сексуальність, старанно обкручувала хлопця. Що не могло нас з Максом не радувати. 
Згодом всі розійшлися по території. Хто в сауну, хто в джакузі, а дехто і зовсім усамітнився. Це я про Сашу і Лесю.
У Левицького ж, появилася нав'язлива ідея навчити мене плавати. На справді я страшно боялася води. Причиною цього було те, що я за своє життя два рази тонула. Не смертельно звичайно, та води добряче наковталася. 
- І так. Або ти самовільно заходиш у воду, або я тебе туди кидаю - серйозно заявляє хлопець, весело поглядаючи на мене.
- Макс, я страшно боюся води, я втоплюся там - прошу хлопця, з надією що він передумає.
- Настя, я не дозволю, щоб з тобою щось трапилося - заглядаючи мені в очі, каже Макс. Не знаю чому, та я була впевнена, що хлопець каже правду. І дивуючись сама собі, я таки погодилася. 
Мушу сказати, що з Макса вийшов би не поганий тренер. Він все доступно пояснював і терпляче терпів всі мої вибрики. Взагалі то по натурі я не істеричка, та тільки не у воді. Як тільки я перестаю відчувати під нонами дно, а глибина басейну на хвилиночку три метри, і вода накриває мої вуха, я починаю страшно панікувати. В цей момент мені все одно як я виглядаю і що буде потім. Зараз головне найти опору, за яку можна було б схопитися. В цей момент, такою опорою виступав Левицький. 
Я з усієї сили вхопилася за його шию не бажаючи відпускати. Так хлопця я сама, ще ніколи не обнімала. Цей момент, що ми були практично голі, мене звичайно бентежив, та не настільки щоб наковтатися води чи куди гірше там втопитися. Та Максима це здається зовсім не хвилювало, я б навіть сказала весело. 
Ще одне на що я звернула увагу, це дивна реакція мого тіла на його дотики. Напевно кожен помічав, що коли до тебе торкається людина яка тобі подобається або яку ти любиш, ці дотики приємні. Та якщо це робить чужа тобі людина то це страшно не приємно і зразу же хочеться втекти від неї. Наприклад, Соколовського я колись любила і раніше мені подобалося коли він торкався мене. Та під час останньої нашої зустрічі, його дотики викликали у мене відразу. Чому ж тоді мені приємні дотики Левицького? Адже по факту, ми чужі люди. Можливо я настільки вжилася в роль його дівчини, що підсвідомо сприймаю його уже як близьку мені людину. Адже я не могла в нього....? Ні, звичайно не могла! Вся справа у звичці і тільки. Дивно, як за короткий період часу, все змінюється. Колись близькі тобі люди, стають зовсім чужими. А чужі, тепер близькими.
- Ну ж бо, пливи до мене - хлопець залишив мене біля бортика, а сам відплив на три метри.
- Я не зможу - нервово кричу я, обома руками тримаючись за обочину.
- Перестань, в тебе все вийде.
- Ні.
- Я тебе зараз витягну на середину басейну і там залишу. Тоді точно попливеш - серйозно заявляє хлопець і направляється в мою сторону. 
- Добре, добре. Стій де стоїш. Я спробую - нервово кричу я. 
- Все заспокойся, стою на місці. Готова?
- Ні - махаю головою, намагаючись взяти себе в руки. 
- Пам'ятай, що я не дозволю тобі піти під воду - сказав хлопець, дивлячись мені просто в очі. 
Я тяжко видихнула і таки відпустила бортик, що сили розмахуючи руками, щоб хоч трохи наблизитися до Макса. На середині дороги, я уже страшно замучилася, і відчувала що дальше пливти сил немає. В цей момент я відчула, як моє тіло тягне мене на дно. І мене охопила страшна паніка, та вже через секунду, Левицький був поруч, притискаючи мене до себе. 
Я міцно обхватила його шию, обома руками. Намагаючись себе заспокоїти.
- Все добре. Я поруч - ніжно сказав хлопець дивлячись на мене.
Його обличчя було зовсім поруч. Я відчувала на своїй шиї його дихання. І те, як швидко б'ється його серце. Ми дивилися один одному в очі і я була просто не в змозі відвести погляд. Він ніби причарував мене. Я чудово розуміла, що він хоче зробити. Та найгірше було те, що я теж цього хотіла. І я таки піддалася своїм емоціям. 
Та як тільки наші губи торкнулися один одного. Відчинилися двері з сауни і Женя, Свят і Аня з розгону стрибнули у воду.
- Голубки ми вам не помішали? - запитує Свят, винирнуши із води.
- Ні - швидко кидаю я.
- Так - в той самий час каже Макс. Ми не задоволено глянули один на одного. А тоді я все ж додаю. 
- Макс вчив мене плавати. 
- Справді? І що, як успіхи? - запитує Аня.
- Добре. Настя, здібна учениця - весело каже Макс.
- Ну, ну, знаємо чим ви тут займалися - єхидно додає Женя, підморгуючи нам. В цей момент моє обличчя залилося фарбою. І мені здавалося, що я зараз згорю від сорому. 
- Заздри мовчки, пошляк - весело видає Левицький, бризкаючи хлопця водою. Його здається фраза друга зовсім не збентежила. 

Згодом я повідомила, що мені вже час в гуртожиток. Оскільки вже була половина десятої. Аня зі Святом теж вирішили уже поїхати, всі інші ще залишилися. І оскільки Макс один не пив, він і повинен був нас розвести по домівках. 
Ми з Анею пішли перевдягатися і сушити голову. 
- Аня, мені здалося, чи Макс і справді недолюблює Антона? - будучи на одиниці, я вирішила запитати в дівчини, те що мене цікавило. Мені здалася дивна поведінка Макса. 
- Ні, тобі не здалося - не охоче відповідає дівчина. 
- Що тоді між ними трапилося?
- Настя, запитай краще Макса - стогне Аня.
- І ти думаєш він розкаже?
- Не знаю. Напевно ні.
- А я про що? - відповідаю і з надією дивлюся на дівчину. 
- Це така, трохи не приємна історія - неохоче починає дівчина, і сідає поруч на диванчик - Словом, сьогодні я тобі розповідала про Ніку і про те, як він тяжко переносив її зразу - я помахала головою, чекаючи на продовження - Та все ж, десь через рік після цього, Макс познайомив нас з однією дівчиною - дівчина замовкла опустивши голову вниз. 
- І? - не витримала я.
- І того ж вечора, Макс застукав її з Антоном в туалеті - сумно сказала дівчина, дивлячись на мене. - Не те, щоб у нього були до цієї дівчини великі почуття, та все ж, ситуація не приємна.
Потім в Ані задзвонив телефон, це була її мама. І дівчина вийшла на вулицю розмовляти. Залишивши мене саму з моїми роздумами.
Сказати що я була здивована, нічого не сказати. Як так можна? Та, хотя, кого я обманюю? Сама ж не інакша. В цей момент, мені згадалася наша розмова в машині, коли ми їхали на день народження до Іри. Тоді я розповіла, що вся вистава буде для колишнього хлопця і подруги. Макс тоді ще, якось дивно подивився на мене, та я не придала цьому ніякого значення. Думала що це просто жалість, а він виявляється прекрасно розумів мене. Якщо серйозно то важко повірити, що такому хлопцю як Макс взагалі можна зрадити. 
За всіма цими роздуми я і не помітила як відчинилися двері та хтось зайшов. Я звичайно подумала, що це Аня.
- Щось ти швидко? - запитую повертаючись до дверей. Та на моє велике здивування, там стояв Антон. 
- Нуу, спішив як міг - єхидно посміхаючись каже хлопець. 
- Чого тобі? - нервово видаю я.
- О, ну чому одразу так грубо? - каже хлопець підходячи ближче. 
- Повторю ще раз запитання, чого тобі? - після розповіді Ані, цей хлопець став мені особливо не приємним. А тому панькатися з ним я не збиралася.
- Хотів з тобою ближче познайомитися - каже хлопець підходячи ще ближче, тим самим заганяючи мене в тупік. 
- А Макс про це в курсі? - запитую якомога рівнішим голосом. Зараз цей хлопець дійсно мене лякає. Та головне не показувати свій страх.
- Ну до чого тут Макс? - знервовано кидає Антон - Зараз його тут немає. Є тільки Ти і я.
- А до того, що Макс мій хлопець і боюся йому не дуже сподобається що ти зараз тут.
- Та припини, що такого є в Левицького, що немає у мене? 
- Не знаю, що там у тебе є, і знати не хочу - кричу я і намагаюся відштовхнути хлопця. 
- Перестань, я кращий за нього в сексі, роботі, навчанні, коханні та в усьому. - гордо каже хлопець. 
- Ну ось іди та розказуй про свої досягнення Віці. Їй, це принаймні буде цікаво, а тут тобі ловити нічого - відштовхую хлопця і намагаюся пройти до дверей. 
- Подумай, зі мною у тебе буде все. Я зніму тобі квартиру, і тобі не доведеться жити в гуртожитку. Будь-які подарунки, все що ти захочеш, я виконаю будь-яку твою примху? - хапаючи мене за руку каже хлопець. 
- Все що мені від тебе потрібно, це щоб ти відпустив мою руку - ричу видираючи свою кінцівку. 
- Досить строїти з себе недоторканну - кричить хлопець, насуваючись на мене - Усьому є своя ціна. Просто назви її та досить ламати комедією - від такої зухвалості у мене очі на лоба полізли. Та як він сміє так зі мною говорити?
- По-перше, не смій говорити зі мною, в такому тоні. Я тобі не дівчина легкої поведінки яка продається по бажанню. А по-друге, що ж такий класний пацан яким ти себе описав, те і робить що відбиває дівчат у друга. Невже зі своїм смаком і фантазією зовсім туго - прокричала хлопцю просто в обличчя. Від моїх слів в нього змінився вираз обличчя. Було помітно що мої слова його зачепили. І він вже хотів щось мені відповісти як відчинилися двері та зайшла Аня. 
- А ти що тут забув? - схвильовано запитує дівчина, поглядаючи то на мене то на Антона. 
- Та так нічого особливого... Мені уже час - каже хлопець кидаючи на мене злий погляд, а тоді виходить за двері. 
Тільки тоді я змогла трохи розслабитися. Я глибоко видихнула присівши на край диванчика. 
- Настя, що йому було потрібно? - стурбовано запитує дівчина підходити до мене. Я не знала що відповісти їй і як правильно пояснити що тут відбувалося - Він приставав до тебе?- серйозно запитала Аня, дивлячись просто в очі.
- Пропонував свою кандидатуру, замість Макса - таки відповідаю я, тому що розумію, що дівчина так просто не відстане.
- Що? - здивовано перепитала дівчина - Во гад. Треба негайно розказати Максу - каже дівчина підіймаючись. 
- Ні. Не варто - стримую її тримаючи за руку - Все в порядку.
- Як не треба? Та що він собі дозволяє? Нічого, Макс з ним швидко розбереться - дівчина підіймається і ходить по кімнаті колом.
- Аня, розслабся. Я ясно дала йому зрозуміти, що тут йому нічого не світить. Тому не варто лишній раз нервувати Макса.
- Але ж...- намагається заперечити дівчина. 
- Ні. І ти йому нічого не розкажеш - підходжу ближче до дівчини та заглядаючи в очі, кажу - Пообіцяй мені, що ти йому нічого не розкажеш?
- Але ж Настя. Він має право знати.
- Добре, я сама розповім йому, тільки не сьогодні. Домовилися?
- Домовилися - не хотячи каже дівчина. 
- Ось і добре. А тепер давай збиратися, а то Макс зі Святом напевно вже нас чекають. 

- Аня, щось трапилося? - запитує Левицький, коли ми уже їхали в машині. В цей момент я трохи напружилася і з надією, що дівчина не проговориться глянула на неї. Аня перевела погляд на мене, а тоді незадоволено відповідала. 
- Ні все в порядку. 
- Точно, ти якась не така?
- Так. Просто втомилася - видала дівчина споглядаючи на мене. Як на мене то Макс не зовсім повірив дівчині, та більше запитувати не став нічого. Я з облегшенням видихнула і відкинувши голову на сидіння поринула в музику яка грала в машині.