Розділ 27

- Тому що, тобі такі дівчата не по зубах? - почувся знайомий голос, і вже через секунду Макс був біля мене, ніжно обнімаючи.

- Ну, як сказати, в житті по всякому буває. Знаєш, було твоє, а стало моє - єхидно посміхаючись, говорить Антон, переводячи погляд то на мене, то на Макса. Я відчувала як Максим усім своїм тілом напружився. Те що між цими двома є якась неприязнь, помітно й не озброєним оком. При нагоді потрібно буде розпитати в Ані що між ними сталося.

- Тобі таке точно не світить. Принаймні з цією дівчиною - зціпивши зуби каже Левицький, притискаючи мене все ближче до себе. 

- Та годі тобі Макс. Це лише жарти - видає хлопець, помічаючи що той ледь себе стримує.

- І справді. Ходімо за стіл, шашлик уже готовий - пропонує Женя, намагаючись розрядити напружену атмосферу. 

На щастя всі підтримали таку ідею і ми перемістилися в альтанку. Там на нас крім шашлику чекали, ще смажена риба та овочі. І мушу визнати, що нічого смачнішого я в житті не їла. Як виявилося Женя вчиться на кухаря і частенько любить побалувати своїх друзів чимось смачненьким.

Спочатку Макс був доволі напружений, та через деякий час, жарти Свята та дружня атмосфера допомогли йому розслабитися. Та в появі Антона, була й хороша сторона, Вікторія, перекинула всю свою увагу на хлопця. Що не могло нас з Максом не радувати. Згодом всі розійшлися по території. Хто в сауну, хто в джакузі, а дехто й зовсім усамітнився. Це я про Сашу та Лесю.

У Левицького ж, появилася нав'язлива ідея навчити мене плавати. Я звичайно намагалася пояснити хлопцю, що зовсім не хочу цього та він і слухати мене не став.  

- І так. Або ти самостійно заходиш у воду, або я тебе туди кидаю - серйозно заявляє хлопець, весело поглядаючи на мене.

- О, ні ні! Кидати мене точно не потрібно - панічно кричу, підіймаючи руки в гору - Я втоплюся там!

- Настя, я не дозволю, щоб з тобою щось трапилося - серйозно заявляє хлопець і я чомусь вірю йому.

 В цій історії мене більше лякає те, що ми будемо лише у двох в басейні й практично без одягу. А ще я чудово розуміла, що, щоб я не потонула Левицькому прийдеться торкатися мене, а мені його. І напевно це лякало найбільше. Проте, хлопець був серйозно налаштований і мої заперечення на нього не діяли.

Мушу сказати, що з Макса вийшов би не поганий тренер. Він все доступно пояснював і стримано терпів усі мої вибрики. Взагалі то, по натурі я не істеричка, та тільки не у воді. Як тільки я перестаю відчувати під нонами дно, а глибина басейну на хвилиночку три метри, і вода накриває мої вуха, я починаю панікувати. В цей момент мені все одно як я виглядаю і що буде потім. Зараз головне найти опору, за яку можна було б схопитися. В цей момент, такою опорою виступав Левицький. 

Я з усієї сили вхопилася за його шию не бажаючи відпускати. Так хлопця я сама, ще ніколи не обнімала. І така близькість мене звичайно лякала, проте не більше аніж наковтатися води чи куди гірше там втопитися. Та Максима це здається зовсім не хвилювало, я б навіть сказала весело. 

Ще одне на що я звернула увагу, це дивна реакція мого тіла на його дотики. Напевно кожен помічав, що коли до тебе торкається людина яка тобі подобається або яку ти кохаєш, ці дотики приємні. Та якщо це робить чужа тобі людина, то це дуже не приємно і відразу хочеться втекти від неї. 

Наприклад, Соколовського я колись кохала і раніше мені подобалося коли він торкався мене. Та під час останньої нашої зустрічі, його дотики викликали у мене відразу. Чому ж тоді мені приємні дотики Левицького? Адже по факту, ми чужі люди. Можливо я настільки вжилася в роль його дівчини, що підсвідомо сприймаю його уже як близьку мені людину. Адже я не могла в нього....? Ні, звичайно не могла! Вся справа у звичці й тільки. Дивно, як за короткий період, все змінюється. Колись близькі тобі люди, стають зовсім чужими. А чужі, тепер близькими.

- Ну ж бо, пливи до мене - хлопець залишив мене біля бортика, а сам відплив на три метри.

- Я не зможу - нервово кричу я, обома руками тримаючись за обочину.

- Припини, у тебе все вийде - підбадьорував Макс, простягаючи руки до мене.

- Ні.

- Я тебе зараз витягну на середину басейну й там залишу. Тоді точно попливеш - серйозно заявляє хлопець та направляється в мою сторону. 

- Добре, добре. Стій де стоїш. Я спробую! - нервово кричу, лиш би хлопець не зробив те що обіцяв.

- Все заспокойся, стою на місці. Готова?

- Ні - хитаю головою, намагаючись взяти себе в руки. 

- Пам'ятай, що я не дозволю тобі піти під воду - повільно каже Левицький, дивлячись мені просто в очі. 

Я глибоко видихнула і відпустивши бортик, що сили стала  розмахуючи руками, щоб хоч трохи наблизитися до Макса. І насправді це набагато важче, ніж здається на перший погляд. Уже через декілька секунд, я відчувала сильну втому, й розуміла що сил пливти дальше  немає. Тіло ставало все важчим, та почало тягти мене на дно. В цей момент мене охопила паніка, і я безпорадно почала розмахувати руками, вдихаючи більше повітря. Та вже через секунду, Левицький був поруч, хлопець ніжно взяв мене за талію і притискаючи до свого міцного тіла, не дозволив піти під воду. Я міцно обняла його шию, обома руками, намагаючись відновити дихання та заспокоїти себе. 

- Все добре. Я поруч! - ніжно шепоче на вухо хлопець, і від його слів по тілу пробігають мурахи. Тільки зараз я усвідомлюю, що ми занадто близько один до одного. Я відчуваю на своїй шиї його дихання. І те, як швидко б'ється його серце.

Мимоволі опускаю очі та натикаюся на пронизливий погляд хлопця, від якого просто неможливо відірвати очей. Наші обличчя в сантиметрі один від одного і все про що я можу думати це його губи. Які з кожною секундою стають все ближче. Та як тільки наші губи торкаються один одного. Відчинилися двері та з сауни вибігають Женя, Свят та Аня і з розгону стрибають у воду.