Розділ 27

- Тому що тобі такі дівчата не по зубах? — почувся знайомий голос, і вже через секунду Макс був біля мене, ніжно обнімаючи. 

— Ну, як сказати, в житті всяке буває. Знаєш, було твоє, а стало моє, — єхидно посміхається Антон, переводячи погляд то на мене, то на Макса. Я відчувала, як Максим усім своїм тілом напружився. Між цими двома явно є якась неприязнь, це видно навіть неозброєним оком. При нагоді треба буде розпитати в Ані, що між ними сталося. 

— Тобі таке точно не світить. Принаймні з цією дівчиною, — зціпивши зуби, каже Левицький, притискаючи мене ще ближче до себе. 

— Та годі тобі, Макс. Це лише жарти, — видає хлопець, помічаючи, що той ледь себе стримує. 

— І справді. Ходімо за стіл, шашлик уже готовий, — пропонує Женя, намагаючись розрядити напружену атмосферу. 

На щастя, всі підтримали таку ідею, і ми перемістилися в альтанку. Там, окрім шашлику, нас чекали ще смажена риба та овочі. І мушу визнати, що нічого смачнішого я в житті не їла. Як виявилося, Женя вчиться на кухаря і частенько любить побалувати своїх друзів чимось смачненьким. 

Спочатку Макс був доволі напружений, але через деякий час жарти Свята та дружня атмосфера допомогли йому розслабитися. Та в появі Антона була й хороша сторона: Вікторія перекинула всю свою увагу на хлопця. Що не могло нас з Максом не радувати. Згодом всі розійшлися по території. Хтось пішов у сауну, хтось — у джакузі, а дехто й зовсім усамітнився. Це я про Сашу та Лесю. 

У Левицького ж виникла нав'язлива ідея навчити мене плавати. Я, звісно, намагалася пояснити хлопцю, що зовсім не хочу цього, але він і слухати мене не став. 

— І так. Або ти самостійно заходиш у воду, або я тебе туди кидаю, — серйозно заявляє хлопець, весело поглядаючи на мене. 

— О, ні, ні! Кидати мене точно не потрібно, — панічно кричу, піднімаючи руки вгору. — Я втоплюся там! 

— Настя, я не дозволю, щоб з тобою щось трапилося, — серйозно заявляє хлопець, і я чомусь вірю йому. 

В цій історії мене більше лякає те, що ми будемо лише удвох у басейні й практично без одягу. А ще я чудово розуміла, що, щоб я не потонула, Левицькому прийдеться торкатися мене, а мені його. І напевно це лякало найбільше. Проте хлопець був серйозно налаштований, і мої заперечення на нього не діяли. 

Мушу сказати, що з Макса вийшов би непоганий тренер. Він усе доступно пояснював і стримано терпів усі мої вибрики. Взагалі-то, по натурі я не істеричка, та тільки не у воді. Як тільки я перестаю відчувати під ногами дно, а глибина басейну на хвилиночку три метри, і вода накриває мої вуха, я починаю панікувати. В цей момент мені все одно, як я виглядаю і що буде потім. Зараз головне — знайти опору, за яку можна було б схопитися. В цей момент такою опорою виступав Левицький. 

Я з усієї сили вхопилася за його шию, не бажаючи відпускати. Так хлопця я сама ще ніколи не обнімала. І така близькість мене, звісно, лякала, проте не більше, аніж наковтатися води чи, куди гірше, втопитися. Та Максима це, здається, зовсім не хвилювало, я б навіть сказала — весело. 

Ще одне, на що я звернула увагу, — це дивна реакція мого тіла на його дотики. Напевно, кожен помічав, що коли до тебе торкається людина, яка тобі подобається або яку ти кохаєш, ці дотики приємні. Та якщо це робить чужа людина, то це дуже неприємно, і відразу хочеться втекти від неї. 

Наприклад, Сосновського я колись кохала, і раніше мені подобалося, коли він торкався мене. Та під час останньої нашої зустрічі його дотики викликали у мене відразу. Чому ж тоді мені приємні дотики Левицького? Адже по факту ми чужі люди. Можливо, я настільки вжилася в роль його дівчини, що підсвідомо сприймаю його вже як близьку людину. Адже я не могла в нього... Ні, звичайно не могла! Вся справа у звичці й тільки. Дивно, як за короткий період все змінюється. Колись близькі люди стають чужими, а чужі — близькими. 

— Ну ж бо, пливи до мене, — хлопець залишив мене біля бортика, а сам відплив на три метри. 

— Я не зможу, — нервово кричу я, обома руками тримаючись за обочину. 

— Припини, у тебе все вийде, — підбадьорює Макс, простягаючи руки до мене. 

— Ні.

— Я тебе зараз витягну на середину басейну і там залишу. Тоді точно попливеш, — серйозно заявляє хлопець та направляється в мою сторону. 

— Добре, добре. Стій де стоїш. Я спробую! — нервово кричу, лише б хлопець не зробив те, що обіцяв. 

— Все заспокойся, стою на місці. Готова? 

— Ні, — хитаю головою, намагаючись взяти себе в руки. 

— Пам'ятай, що я не дозволю тобі піти під воду, — повільно каже Левицький, дивлячись мені прямо в очі. 

Я глибоко видихнула і, відпустивши бортик, що сили стала розмахувати руками, щоб хоч трохи наблизитися до Макса. І насправді це набагато важче, ніж здається на перший погляд. Уже через кілька секунд я відчувала сильну втому і розуміла, що сил пливти далі немає. Тіло ставало все важчим, і воно почало тягнути мене на дно. В цей момент мене охопила паніка, і я безпорадно почала розмахувати руками, вдихаючи більше повітря. Та вже через секунду Левицький був поруч, хлопець ніжно взяв мене за талію і, притискаючи до свого міцного тіла, не дозволив піти під воду. Я міцно обняла його шию, обома руками, намагаючись відновити дихання і заспокоїти себе. 

— Все добре. Я поруч! — ніжно шепоче на вухо хлопець, і від його слів по тілу пробігають мурашки. Тільки зараз я усвідомлюю, що ми занадто близько один до одного. Я відчуваю на своїй шиї його дихання і те, як швидко б'ється його серце. 

Мимоволі опускаю очі та натикаюся на пронизливий погляд хлопця, від якого просто неможливо відірвати очей. Наші обличчя в сантиметрі одне від одного, і все, про що я можу думати, — це його губи. Які з кожною секундою стають все ближче. Та як тільки наші губи торкаються один одного, відчиняються двері, і з сауни вибігають Женя, Свят та Аня, стрімко стрибаючи у воду.

Сильні бризки води приводять мене до тями, і я розумію, що ще мить — і ми б поцілувалися знову. І це не була б гра на публіку! І ми обоє це чудово розуміємо. В ту секунду я хотіла втекти якнайдалі від Левицького, але ми все ще у воді. Як тільки я відштовхну Макса — піду на дно. Тому залишається лише дивитися кудись, тільки не на нього.