Розділ 25

НАСТЯ 

Ми сиділи мовчки, дивлячись на неймовірний краєвид нашого міста. В руках я тримала уже звичний для цього місця, стаканчик лате. За цей короткий період, це місце справді стало Нашим.

Відколи ми сіли в машину, то не промовили жодного слова, і навіть зараз я не знала що сказати. В голові була справжня каша, зустріч з Сосновським та поцілунок з Максом. Для чого він взагалі мене поцілував? З жалості? Від цієї думки в середині щось стискалося. А ще я не розуміла для чого ми сюди приїхали? Та чому раптом вирішив пожертвувати своїм тренуванням? Я знала як серйозно хлопець ставиться до спорту, крім того, нас ніхто не бачив, отже це не була гра на публіку, так чому він це зробив? 

- Ти чув нашу розмову? - таки набираюся сміливості та з острахом запитую. У мене все ще є надія, що хлопець прийшов лише в кінці.

- Я.. не знаю скільки часу тривала ваша розмова, та почув я достатньо.. - тихо каже Левицький, тим самим розбиваючи усі мої сподівання.

 В цей момент, я мало не застогнала від досади. Ну чому, чому все так...? він напевно тепер думає, що я справжня невдаха. Я закрила обличчя руками, щоб хоч якось взяти себе в руки.

 - І мені дуже шкода.. - раптом промовляє хлопець. 

- Не треба Макс! - перебиваю, не даючи можливості договорити, мені не хотілося, щоб він жалів мене. 

- Настя, все в порядку.. в житті всяке трапляється.. - стараєтья заспокоїти мене Макс.

- Знаєш, не в порядку! - голосно кажу, важко видихаючи, в середині все зжималося від болю, та я більше не могла мовчати і тримати, це в собі - Нічого не в порядку. І ніколи не було в порядку!

В голові прокручую всі свої стосунки й розумію, що й справді, у мене ніколи не було все добре. Один зрадив з найкращою подругою,  інший - довгий час бігав та вперто добивався мене, а в кінцевому результаті виявилось, що уже багато років має іншу дівчину. Був ще один, який зрозумів, що не вдається розвести на секс, просто кинув. В цей момент, я була противна сама собі, та як не крути ці слова були правдою.

- Що зі мною не так? Скажи Левицький? Можливо десь, де видно тільки хлопцям на мені написано дурепа, що дозволяє так себе зі мною поводити? - підводжуся та повернувшись до хлопця серйозно запитую. 

- Настя.. - розгублено протягує хлопець, він явно не очікував від мене такого випалу - Ти не винна в тому, що на твоєму шляху, траплялися самі придурки - ніжно каже Макс пригортаючи мене до себе, і я чомусь не опирався, обережно кладу голову на сильні чоловічі груди. Приємний запах парфумів б'є у ніс, а ще він просто зводить мене з розуму. В обіймах Левицького було так тепло та затишно, і всі проблеми та негаразди ставали зовсім мізерними.

 - А ще, я хочу щоб ти знала, що ти найдивовижніша дівчина, яку я коли-небудь зустрічав у своєму житті - додає хлопець, підіймаючи мою голову вверх, змушуючи дивитися в його бездонні очі. Від його слів, по тілу пробігли мурахи,  та хлопець був занадто близько, щоб я могла тверезо мислити. 

- Якщо ти говориш так, щоб просто заспокоїти мене, то... - нарешті видаю, взявши себе в руки. 

- Ні. Це справді моя думка! - перебиває мене хлопець, серйозно дивлячись мені у вічі, а тоді притягає ближче до себе ніжно торкаючись моїх губ.

 Здавалося моє серце, ось-ось вискочить з грудей. Мені стало дуже жарко і зовсім не вистачало повітря. А най гірше було те, що я хотіла цього поцілунку. Та як тільки його губи торкнулися моїх, в кишені моїх джинсів почав вібрувати телефон. Що заставило нас, буквально відскочити один від одного. Боже, Бондаренко ти що здуріла? - пронеслось в моїй голові. Який поцілунок? Що з тобою? Візьми себе в руки! Я швидко дістала телефон, стараючись не дивитися на хлопця. 

- Алло - розгублено видаю, намагаючись відновити своє дихання. 

Двонила Аня, сестра Левицького. Ще в п'ятницю зранку ми обмінялися номерами й домовилися зустрітися на тижні.

- Настя, привіт! - весело почала дівчина - Я тебе не відволікаю? 

- Еее, ні. Все в порядку - якомога спокійніше стараюся відповісти - Як ти? Як справи?

- Я добре. Власне, чого я телефоную, пам'ятаєш ми домовлялися з тобою зустрітися?

- Так, звичайно. 

- Може сьогодні перетнемося? Так о годині четвертій? Ти як?

- Так, я тільки за. 

- Ось і добре. Давай тоді в центрі, тобі підходить?

- Так. Звичайно. 

- Ок, тоді до зустрічі - дівчина відключається, а мені знадобилося декілька секунд, щоб наважитись повернутися до Левицького. І як після того, що сталося, вірніше ледь не сталося,  дивитися хлопцю в очі. 

- Це Аня - швидко пояснюю, як тільки знаходжу в собі повернутися, проте на Макса все ж, глянути не наважуюсь.

- Моя сестра? - здивовано запитує хлопець - Не знав що ви спілкуєтесь!

- Так, після цього випадку - тихо кажу, не знаючи як Левицький відреагує на цю новину, можливо йому не сподобається те що я подрудилася з його сестрою. 

- Зрозуміло! Так, що вона хотіла? - спокійно запитує хлопець й це наче хороший знак.

- Зустрітися. Тому, мені вже пора!

- Ок, тоді давай відвезу тебе. Де ви домовилися зустрітися?

- Ні, дякую. Краще підвези мене до гуртожитку, а на зустріч я сама доберуся, крім того у мене ще є час.

- Як скажеш!

Всю дорогу ми їхали мовчки слухаючи музику. І не помітно для себе, я зависла на Левицькому, уважно розглядаючи, риси його обличчя. І в ньому ідеальне було все, це хлопець наче з обкладинки журналу, неймовірно красивий та одно час  мужній. Переводжу погляд на сильні, накачані руки і мені навіть не віриться, що ще зовсім недавно, вони обнімали мене.

В цей момент перед очима спалахнули кадри, нашого поцілунку, а разом з тим, слова Левицького - " Ти найдивовижніша дівчина, яку я коли-небудь зустрічав у своєму житті ". Від цієї думки по тілу пробігли мурахи, і раптом стало важко дихати. Та все ж, потрібно приводити себе до тями, оскільки ми уже підїхали до гуртожитку.