Розділ 22

Ми зупинилися на стоянці неподалік центру. А потім Макс взявши мене за руку, потягнув вузенькими вуличками міста. Там було багато людей, всі кудись заклопотано спішили. Я оглядалася по сторонах і намагалася запам'ятати дорогу, та після чергового повороту, я просто  йшла за хлопцем насолоджуючись красотою міста. 

Ми інколи з дівчатами їхали в центр погуляти чи просто посидіти в кафе. Та зважаючи на те, що наш університет знаходився на окраєні міста, це було не часто. Саме тому, багатьох вулиць, а особливо маленьких я не знала.
На запитання, куди ми йдемо? - хлопець лише посміхався та казав що скоро побачу. І мені нічого не залишалося, як тільки чемно іти за ним. 

Ні, звичайно при великому бажанні, я б могла піти на принцип і не зрушити з місця поки, не дізнаюся те що мене цікавить. Взагалі то, я досить принципова людина, і якщо вже щось надумала собі, то переконати мене важко. Та саме зараз мені не хотілося нічого доводити, а просто тримаючи його за руку, йти слідом, і байдуже куди саме. 

Як не крути, та все ж мушу визнати, що за цих декілька тижнів я прив'язалася до цього хлопця. Мені подобалося проводити з ним час, це завжди було весело й цікаво. Біля нього я відчувала себе захищеною, а випадок в клубі тільки підтвердив мої думки. Чесно признаюсь, це було дуже приємно. Розуміти, що є людина яка може постояти за тебе, захистити. 

Так склалося, що все своє життя мені доводилося самій стояти за себе. У мене не було братів та сестер які б прийшли мені на допомогу. Пам'ятаю в дитинстві мене дуже ображало, коли за моїх подруг заступалися їх сестри чи брати які були набагато старші за мене. Спочатку я приходила додому і плакала від образи та несправедливості. Та з часом зрозуміла, що це мені не допоможе. Тому вчилася відстоювати сама свої права. З часом мені вдавалося закрити рота набагато старшим від мене хлопцям. І в цей момент я пишалася собою. Я навчилася бути сильною дівчиною яка може постояти за себе і навіть за своїх близьких. 

Та інколи так хочеться побути слабкою, якій нізащо не треба пережити й контролювати. Чомусь саме з Максом я себе так і почувала. І це мене страшно лякало. Ще зовсім недавно, я сміялася та навіть зневажала тих дівчат які сохнуть за ним, а зараз сама хочу бути поряд. Тоді чим я краща за них?

Я заплуталася в собі, у своїх почуттях. Цей поцілунок все змінив, наші відносини, моє ставлення до Макса, і здається саму мене. І що з цим робити далі, я не знала.

Ми зупинилися біля невеликої будівлі - це була кав'ярня "Золотий дукат" раніше я ніколи не була тут. Коли ми увійшли, приємний запах кави відразу вдарив у ніс. Це було маленьке, але дуже затишне місце. Людей там було не багато, що не могло мене не радувати. Ми присіли за столик в самому кутку залу, там було дуже затишно. Максим з мого дозволу зробив замовлення на свій розсуд, і не прогадав. Для мене - морозиво трьох видів з горішками та фруктами та гарячий шоколад. Собі замовив тільки чорну каву.

В тому, що замовлення буде смачним я не сумнівалася. Та виявилось що це дуже і навіть дуже смачно. Тепер думаю, цей заклад буде одним із моїх улюблених. 

Я з ентузіазмом смакувала морозиво і слухала розповіді Макса, про його дитинство та різні смішні ситуації. І зараз я бачила перед собою не зарозумілого сноба та зірку університету, а простого й милого хлопця. В цей момент мені було так добре, затишно й спокійно. Ніби і не було цього договору, а ми просто пара закоханих людей, які проводять час разом. 

Чесно признаюсь, я до останнього чекала, що зараз хтось прийде з друзів Левицького. Та, ми вийшли з кав'ярні, а до нас так і ніхто не підійшов. Я була розгублена і не знала, що думати. До цього часу, ми завжди якщо й виходили кудись разом, то тільки для вигляду. Що ж, змінилося зараз? Можливо хтось не зміг прийти, хоча Макс і не попереджав що ми когось чекаємо. Я звичайно могла запитати в нього, та мені так не хотілося зіпсувати цю атмосферу і тим самим нагадати, що це лише гра. 

Насправді зараз я не впізнаю себе, всі мої принципи дають збій. І я не можу зрозуміти, чому так реагую на цього хлопця? Це не правильно - кричав мій розум, та серце його наче не чуло. 

Я розуміла до чого це все йде, і мені терміново потрібно взяти себе в руки. Я завжди старалася жити по принципу " краще гірка правда, ніж солодка брехня ". І все що відбувається між нами - це просто гра. В реальному житті, цей хлопець ніколи б і не глянув у моїй бік - я це чудово знала. Та зараз згадуючи, сьогоднішній день, наш поцілунок і те як Макс захищав мене від цього хлопця в клубі. Вперше в житті, мені так захотілося помилятися. 

В гуртожиток я прийшла на початку десятої години. В кімнаті була тільки Буруля, дівчина говорила з кимось по телефону. Я швидко перевдяглася і пішла до ванної кімнати. 

- Ну і де це ми так довго гуляємо? А головне з ким? - весело запитала подруга, як тільки я зайшла в кімнату. 

- Я.. з Левицьким в центрі була - трохи невпевнено відповідаю. 

- Тільки двоє? - уточнює дівчина. Я лише киваю не кажучи ні слова.

- Слухай, може я чогось не знаю і ваші стосунки це вже зовсім не гра?

- Не вигадуй, нічого не змінилося. - трохи нервово кидаю я. - А де дівчата? - стараюся перевести розмову в інше русло.

- Пішли в кафе з якимись знайомими хлопцями Олі. 
Будеш їсти?

- Ні, дякую, я не голодна, а ось чаю поп'ю. - подруга схвально кивнула і поставила чайник. 

Я ж згадала про коробку, подаровану Левицьким і швидко витягнула солодощі до чаю. Звичайно мені довелося розказати дівчині звідки вони у мене. 

- Ой, дівчино. Здається ти попала - весело каже подруга розмотуючи цукерку.

- Це подяка за зроблену роботу - швидко пояснюю.

- Ну ну, я так і повірила. 

- Так. Все припини. Краще розкажи як в тебе справи? В тебе все в порядку? - запитую я, бо сьогоднішня поведінка дівчини мені здається якоюсь дивною. За цей час, що ми знайомі, я вже встигла добре її вивчити.