Розділ 21

Суботній ранок завжди хороший.
Особливо коли ти прокидаєшся у своєму великому й комфортному ліжку, і не о сьомій ранку, а об одинадцятій. Це важливо! Я люблю поспати, і всі, хто мене знає, уже давно з цим змирилися. 

Але сьогоднішній ранок був дивний.
Мені снився поцілунок із Левицьким. І не просто той, що стався на вечірці, а зовсім інший — глибший, ніжніший, ніби між нами справжні почуття. Уві сні Макс дивився на мене зовсім інакше, ніж зазвичай, — з теплом, із любов'ю, і навіть… з трепетом. А потім він зізнався мені в коханні. 

Повна фігня. 

Прокинувшись, я ще довго лежала, втупившись у стелю. Цей сон збив мене з пантелику. Я була впевнена, що Макс жодного разу не згадав про наш поцілунок, а я... я зациклилася. Ненавиджу, коли щось займає всі мої думки без дозволу. 

Мама, як завжди, була на кухні, коли я спустилася вниз. 

— О, привіт, доню! — весело мовила вона, побачивши мене. — Ти вже прокинулася? Як спалося? 

— Доброго ранку, — посміхаюся й сідаю за стіл. — Вдома завжди добре. 

— Що в нас сьогодні на сніданок? 

— Вівсяна каша та сирники з абрикосовим варенням, — з гордістю каже мама, ставлячи переді мною тарілку. — Ну, і як у тебе справи? 

— Все добре, — відповідаю швидко, щоб вона не встигла перейти до улюбленої теми. 

— А як щодо хлопців? Може, хтось з’явився? 

Я застигла з ложкою в руці. О ні, тільки не це. 

Мама завжди цікавилася моїми стосунками, але між нами не було тієї довірливої атмосфери, коли можна без вагань ділитися особистим. Я ніколи не приходила до неї з переживаннями, і вона не була для мене "мамою-подругою". Всі її знання про моє особисте життя зазвичай зводилися до пліток сусідки тітки Ганни, яка знала все про всіх у нашому будинку. 

Час від часу мама заводила розмови про те, що "всі подруги мають хлопців, а ти ще ні", і намагалася пояснити, що ідеальних чоловіків не існує. А ще раз у кілька місяців вона згадувала про "синів своїх подруг", яких мені треба неодмінно познайомити. 

І ось, здається, настав черговий такий день. 

— Мам, ну ти знову за своє? — бурчу, роблячи вигляд, що мене неймовірно зайняла моя каша. 

— А що такого я запитала? — обурюється вона. 

— Давай не будемо про це? — благаю я, дивлячись на неї з надією. 

— Я просто хочу знати, чи є в тебе хтось. Може, ти просто не хочеш мені розповідати? — мама стискає губи й уважно вдивляється в моє обличчя. 

— Нікого немає. Задоволена? 

Вона примружує очі. 

— Справді? Бо ось учора в магазині я зустріла тітку Таню, і вона сказала, що Яночка розповідала, ніби ти на дні народженні Іри була з хлопцем. Причому дуже симпатичним і харизматичним. 

Я мало не поперхнулася. 

Ось тобі й маєш. Янка, ти ж гадюка! Навіщо пхати ніс у моє життя, ще й доносити про мене мамі?! 

— І як довго я ще маю дізнаватися про твоїх хлопців від інших людей? — невдоволено зводить брови мама. 

— Це просто знайомий, — випалюю я, поки вона не намалювала собі картину весілля. 

— Наскільки знайомий? Хто він? 

— Мам, це хлопець з універу. Ми просто друзі! 

— А ось Яні так не здалося. 

— Це все, що я можу тобі сказати! — рішуче відповідаю й підводжуся. — Дякую за сніданок. 

Я швидко виходжу з кухні, поки вона не пішла далі в допитах. Можливо, мама й образилася, але що я мала сказати? Що це мій "хлопець за домовленістю"? Що це просто гра? Вона б цього точно не зрозуміла.

Ввечері, як зазвичай, ми з друзями зібралися в клубі. І, на моє здивування, практично всі розмови крутилися навколо Левицького. Особливо зацікавлена була Яна. В її голові просто не вкладалося, як я могла зачарувати такого хлопця. Вона раз у раз намагалася витягнути з мене подробиці, підозріло мружачи очі, ніби намагалася знайти якусь шпарину в моїй історії.

Як не крути, а Макс справді її зачепив. І ця думка мене відверто тішила. Я, користуючись моментом, із захопленням розмальовувала наше "велике й чисте" кохання, додаючи деталей, яких ніколи не було. Ну, якщо вже грати роль, то робити це якісно! 

Єдиний, хто мовчав і не виявляв жодного інтересу до розмови, це Марк. Він сидів у кутку, схрестивши руки на грудях, і кидав у мій бік незадоволені погляди. Його роздратування було занадто очевидним, і мене це неабияк веселило. Ну а що? Сам винен. Чого він очікував? Що я вічно буду сидіти й переживати через наші колишні стосунки? 

Зрештою, цей вечір остаточно переконав мене в тому, що погодитися на пропозицію Левицького та представити його як свого хлопця було одним із найкращих рішень у моєму житті. 

Наступного дня мене чекала менш захоплива реальність. Вся неділя пройшла у домашніх завданнях. Прогуляна п’ятниця дала про себе знати: список того, що потрібно здати, був вражаючим. Відкладати більше не можна було, тож довелося братися за навчання й закривати всі "борги". 

Понеділок був важким. Перша пара — справжній жах. На здачі семінару з права викладачка безжально засипала всіх питаннями, які явно виходили за межі теми. А коли Артур, мій одногрупник, ризикнув зробити їй зауваження, вона, здається, вирішила влаштувати нам судний день. Тести, які вона нам роздала, були настільки складними, що, напевно, їх би не склав навіть відмінник. А я, на хвилиночку, вчора готувалася! 

Після пари ми всі з пригніченими обличчями зібралися в холі другого поверху, чекаючи наступної лекції. Хлопці обговорювали спорт, дівчата наводили макіяж і пліткували про симпатичних хлопців. Дехто занурився в телефони, а інші похапцем гортали конспекти, сподіваючись врятувати ситуацію перед наступною парою. Машу викликали в деканат, а  Мар'яна пішла в туалет, тому мені не залишалося нічого кращого, ніж теж повторити тему. 

— Бондаренко, по університету вже ходять чутки, що ти зустрічаєшся з Левицьким. Це правда? — раптом почула я голос моєї одногрупниці Злати. 

В холі миттєво стало тихіше. Всі присутні явно напружили вуха, ловлячи кожне слово. 

Злата була однією з тих дівчат, які просто втрачали голову від Макса. Вона завжди оберталася до нього спиною, щоб випадково продемонструвати фігуру, а її голос набирав на октаву вище, коли він був поруч. Я чудово розуміла, що ця історія рано чи пізно розповзеться коридорами універу, але хотілося б відтягнути цей момент якомога довше.