Розділ 20

МАКСИМ.
І так, я все ж переконав Снігову Королеву. Це було набагато складніше, ніж я уявляв, але врешті-решт, результат того вартий. Після всього цього в голові рояться думки, і здається, ніби на все це пішло неймовірно багато часу та енергії. І хоча я, безумовно, радий, що врешті-решт вона погодилася, щось всередині шепоче мені, що це лише початок. Як не дивно, але ключову роль у всьому цьому відіграв той козел, якого я побачив на вулиці, коли підвозив Настю з лікарні. В той момент він мені абсолютно не сподобався, але тепер, думаючи про ситуацію, мусив би віддати йому належне. Бо, по суті, він став тією ланкою, без якої я, можливо, не зміг би так швидко досягти того, чого хочу. 

Настя поставила кілька умов. На диво, її обережність викликала в мені не роздратування, а, навпаки, повагу. Я розумів: якщо вона висуває такі правила, то сама не піде на зраду. Її серйозний підхід підказував, що для неї це більше, ніж просто "гра". І хоча друга умова трохи інтригувала — про інших претендентів на її увагу я майже нічого не знав, — я вирішив, що дізнаюся про все з часом. 

Наступного вечора я, як годиться, стояв біля гуртожитку рівно в призначений час. Телефон у руці, коротке повідомлення — "Я на місці". І тут двері відчинилися, і Настя вийшла. Зазвичай дівчата змушували чекати, граючи на нервах очікуванням, але не вона. Її пунктуальність одразу вразила. 

А коли я побачив її — мене неначе обухом по голові вдарило. Настя виглядала приголомшливо. Її легка, ледь помітна посмішка і блиск в очах, а ще той одяг, що ідеально підкреслював кожну її рису, — усе це збивало з пантелику. До того моменту я навіть не помічав її привабливості, але тепер не міг відірвати очей. 

Ми їхали мовчки, проте напруга між нами зростала. Я вирішив розрядити обстановку і запитати, для кого сьогоднішнє "шоу". Відповідь виявилася несподіваною — колишній хлопець і колишня подруга. Неприємно, але зрозуміло. 

Мушу визнати, що друзі у Насті справді хороші. Вони прийняли мене без зайвих запитань, не проявляли настороженості чи фальшивої привітності. Через деякий час я вже відчував, ніби знаю їх роками. Обстановка була легкою, майже домашньою. 

Але варто було з’явитися парі молодих людей — і все змінилося. Я миттєво помітив, як напружилася Настя. Її плечі стиснулися, а погляд став відчуженим. Вона не сказала ні слова, але її очі видали все. Мені навіть не потрібно було питати, хто це. Достатньо було глянути на неї — і все стало ясно. 

Їхній прихід зіпсував атмосферу. Я відразу відчув, як між нами натягнулася невидима нитка напруги. Вони не приховували свого невдоволення. Чорт, здається, навіть не намагалися. Це було особливо дивно, враховуючи, що Марк — її колишній. Хіба він не повинен був радіти новим стосункам? А Яна — її подруга… Точніше, колишня подруга. Хіба не логічно, що вона мала б підтримувати Настю, а не випромінювати цю пасивну агресію? 

Але замість того, щоб просто змиритися, вони ще й влаштували якесь дешеве шоу. Я бачив, як Яна кидала на мене оцінюючі погляди, ніби приміряючи мене на себе. Її манера поведінки була огидною: вона занадто голосно сміялася з моїх жартів, нахилялася ближче, ніж це було потрібно, і навіть раз чи двічі торкнулася мого плеча. Мені це було неприємно, але я зробив вигляд, що не помічаю. 

Настя ж удавала, що їй байдуже. Але я бачив, як вона міцніше стискала келих, як опускала очі, щоб ніхто не помітив її справжніх емоцій. Я не знав усіх деталей цієї історії, але тепер розумів її набагато краще. 

Того вечора я залишився задоволеним. Ми відіграли свої ролі так переконливо, що нікому навіть на думку не спало, що це фікція. І вже навіть завтра я міг знайомити її зі своїми друзями. 

Та, повернувшись додому, я не міг перестати думати про одне — про наш танець. 

Здавалося б, нічого особливого. Звичайний танець, яких у мене було сотні. Але щось у ньому зачепило мене. Близькість до неї, її запах, її тепло. Це викликало у мені якісь незрозумілі відчуття. Невже це просто через обставини? Чи, можливо… щось більше? 

Настя була іншою. Вона не грала, не намагалася сподобатися. Вона просто була собою. І саме це мене притягувало.

Відчуваючи непереборне бажання знову з нею поговорити, я взяв телефон і, не довго думаючи, набрав її номер. Видумуючи банальну потребу в допомозі з математикою, я навіть не знав, чому роблю це. Задачі, звісно, можна було легко вирішити через когось іншого, але я використовував цей момент, щоб просто побачити її. 

Вона погодилася майже без вагань. І я зловив себе на думці, що мені навіть не так важлива математика, як ще один привід поговорити з нею. 

Настя не підвела — задачі були розв’язані ідеально. Я вирішив подякувати їй та поцікавитися, хто допоміг. Але вона лише загадково посміхнулася і не стала розкривати ім’я. Це здалося мені дивним. 

Наступного дня на фізкультурі я вирішив вияснити це питання. Підійшов до її одногрупника Ігоря — я вже бачив, що вони добре спілкуються, тож він міг знати більше. 

— Хто у вашій групі найкраще знає математику? 

Хлопець навіть не задумався. 

— Настя, звісно. 

Я витріщився на нього. 

— Серйозно? 

— Ага. Тут без варіантів! 

Я не міг повірити. То чому ж вона просто не сказала, що це її робота? Відповідь з’явилася сама собою — скромність. Ще один пункт до списку її плюсів. 

Але я не міг залишитися в боргу. Тому, дізнавшись, що вона обожнює солодке, я пішов і купив їй величезну коробку її улюблених ласощів. 

І момент, коли вона відкрила її, був безцінним. Її очі округлилися, а на обличчі з’явилося щире здивування. А ще, я зловив себе на думці, що мені дуже подобається, коли дівчина посміхається. 

Вечір почався справді вдало. Настя виглядала просто чудово — настільки, що я спіймав себе на думці: якби зустрів її у клубі, обов’язково б підійшов познайомитися. Вона випромінювала щось невловимо чарівне, що не давало відвести від неї очей. Її вбрання підкреслювало природну грацію, а очі горіли незвичним блиском. Щось у ній точно змінилося, і я не міг зрозуміти, коли саме це сталося.