Розділ 19

Коли ми сіли в машину, настрій Ані помітно впав. Дівчина повернулася до вікна та цілу дорогу мовчала. Ми звичайно намагалися її розговорити, проте, все було марно. Максим вирішив, що в дома дівчині в такому стані не варто появлятися, тому Аня мала переночувати в нього.

- Куди ми їдемо? Хіба твоя квартира не в іншій стороні? - здивовано запитує дівчина коли ми їхали в сторону мого гуртожитку. 

- Спочатку відвезу Настю - спокійно пояснює хлопець. 

- Що? Невже, ти не поїдеш з нами до Макса? - здивовано запитує дівчина, тим самим заганяючи мене в ступор.

- Ань, розумієш мені завтра на першу пару тому... - обережно пояснюю. 

- Але я думала... Ну Настя, будь ласка, не залишай мене зараз - просить дівчина з повними очима сліз. Я ж мовчу, не розуміючи що робити далі - Мені потрібна твоя підтримка. А на пари завтра з Максом разом поїдете - каже Аня та з надією дивиться на мене.

- Справді, погоджуйся! - підтримує сестру Левицький, мило посміхаючись. Так і хотілося сказати, що на це ми не домовлялися, проте, в даній ситуації, вибору у мене як такого і немає. Я й справді відмовити зараз Ані не можу. 

- Добре, поїхали - тихо кажу, на що отримую задоволену посмішку Ані.

Поки ми їхали, я вже сто раз пожаліла, що погодилася, в голову лізли різні дурниці. Ну хоча б, я не розуміла, де я буду спати? Звичайно з Максом ділити одне ліжко я не збиралася. Але як тоді пояснити дівчині, чому ми спимо окремо? Та жалкувати було уже пізно, машина як раз заїжджала на стоянку. Коли ми зайшли у квартиру я нервово топталася в коридорі, не знаючи де себе подіти, мені було дуже не зручно.

- Насть, що ти там стала наче тут вперше! - весело сказала дівчина, побачивши мій напружений стан. Я знизила плечима і перевела погляд на Левицького не знаючи, що відповісти. 

- Макс, ти що, ще жодного разу не запрошував в гості свою дівчину? - здивовано запитує Аня, дивлячись на хлопця. 

- Та, якось нагоди не було - трохи розгублено пояснює хлопець. 

- Дивні ви якісь - кидає дівчина і проходить в кімнату. 

Потім Аня пішла до ванної кімнати, а ми з Максом на кухню. 

- Зробити тобі чай? - пропонує хлопець, набираючи в чайник воду - Каву о такій годині вже не пропоную - додає дивлячись на годинник, він показував уже третю ночі. 

- Як на мене, для чаю також уже не час. Потім не зможу заснути - пояснюю я. - Та якщо маєш чай з ромашки, то Ані можеш зробити. Можливо він допоможе їй заспокоїтися - хлопець лише  коротко махнув головою, дістаючи кружку.

- Настя. Я хочу подякувати тобі за те, що допомогла сьогодні з Анею! Як би не ти, не знаю, щоб робив!- раптом почав Левицький дивлячись мені в очі. Чомусь в цей момент в голові почали спливати кадри нашого поцілунку, від чого мене кинуло в жар. Я швидко відвела погляд, та спробувала взяти себе в руки - І звичайно за вечір в загальному також!

- Не варто дякувати. У нас домовленість - тихо кажу - А щодо Ані, то рада що змогла допомогти.

В коридорі почулися кроки та до кухні зайшла Аня. На дівчину було важко дивитися. Вона була заплакана, знесилена і просто розбита, саме тому Макс взявся поїти сестру чаєм, а я направилася у ванну кімнату. 

Мені звичайно дуже хотілося по ніжитися у ванній, тим більше такій великій, проте, сили вистачило лише на душ. Вечір сьогодні виявився дуже насиченим, і я зараз дуже хотіла б, опинитися у своїй кімнаті, а не мало знайомій квартирі. Вийшовши з душу я одягла футболку та шорти які мені дав Левицький. Виглядала я звичайно у цих великих речах - кумедно, проте, це краще, а ніж спати в джинсах. 

Коли я вийшла з ванної кімнати, на кухні вже не було нікого. Я зайшла в кімнату до Ані, вона лежала на ліжку і просто дивилася в одну точку. 

- Як ти? - тихо запитую, сідаючи на ліжко. 

- Не знаю - без емоцій відповіла дівчина - Знаєш, таке враження наче світ перевернувся догори дриґом - додала вона і тихо схлипнула. Я чудово розуміла її почуття і мені було дуже жаль дівчину - Я ж справді його любила! І вже навіть мріяла про весілля! - гірко посміхнулася дівчина витираючи сльози, які стікали по її щоках.

- Я знаю що тобі зараз важко. Та повір, час лікує всі рани! - тихо кажу, лягаючи поруч з дівчиною. Деякий час ми просто мовчки лежали, кожен думаючи про своє.

- Можна запитати? - раптом запитала дівчина, порушуючи тишу.

- Так.

- Тоді в туалеті, ти сказала що була в схожій ситуації... Це правда? - не впевнено запитала вона.

- Правда -  відповідаю.

- Ти також застукала свого хлопця з іншою? 

- Ця інша була моя найкраща подруга - тихо кажу  якомога рівнішим тоном. Від моїх слів дівчина швидко піднялася та здивовано глянула на мене.

- Як? І що ти зробила?  - серйозно запитала дівчина. 

- Тобі справді цікаво? - чомусь вирішую перепитати.

- Так! Признавайся, напилася як я сьогодні чи пішла додому ридати? - мені важко давалися спогади про цей день, проте відмовити я не могла.

- Ні. Я виявилася ще дурнішою! - хмикаю, глибоко вдихаючи повітря - В цей вечір ми святкували  день міста і... після того як, я побачила свого хлопця і подругу разом, я.... залишилася на святі та весело протанцювала до кінця свята! - від згадки про цей день, по тілу пробігли мурахи , а на очі накотилися сльози, та я взяла себе в руки і все ж продовжила - І з впевненістю можу сказати, що це був найгірший день в моєму житті. Те що творилося у мене в середині просто не можливо описати. А я широко посміхалася і вдавала вигляд що все добре.. - роблю глибокий вдих, та стараюся взяти себе в руки. Скільки часу пройшло, а мені досі боляче про це згадувати.

- Чому ти тоді не пішла додому? - співчутливо запитала вона. 

- Я знала що як тільки я залишуся на самоті то прореву до самого ранку. А ще я точно розуміла, що коли втечу,  всі теж так подумають. Ось я й вирішила показати, що все в порядку, і їх зрада мене зовсім не зачепила. - тихо пояснюю.