Розділ 18

- Кхе, Макс? Макс!

З небес на землю, мене повертає голос Свята,  оглядаюсь по сторонах, та ніяк не можу прийти до тями. І що це тільки що було? Здається я зовсім з котушок злетіла!

-Макс, у нас проблеми? - продовжує Свят, а я тільки зараз усвідомлюю, що досі знаходжусь  в обіймах Левицького. Цієї ж, миті відсторонююсь від хлопця, і не знаю куди себе подіти. Боже, який сором, ще й Свят усе бачив!! І як тільки тепер їм в очі дивитися?   

- Що? - нервово ричить Левицький. 

- Там, коротше цей... Аня.. - не знає як сказати хлопець. 

- Що Аня? - вже спокійніше питає Макс. 

- Ну, вона там.. - ніяк не може підібрати слова хлопець. 

- Бл*ть Свят! Ти можеш сказати нормально? - починає нервуватися Макс. Свят декілька секунд дивиться на друга, щось обдумує, а тоді швидко видає.

- Коротше буха вона. 

- Що? - очі хлопця полізли на лоба і мої до речі теж.

- П'яна вона! - ще раз повторив хлопець уже тихше. 

- Як? Де вона? - серйозно запитує Макс взявши друга за плечі. 

- В жіночому туалеті - досадно відповідає хлопець, потираючи  потилицю. Не втрачаючи ні хвилини, Левицький рвонув в коридор, розштовхуючи натовп. Ми зі Святом кинулися слідом.

Максим підходить до жіночого туалету де уже назбиралося чимало дівчат, які незадоволено щось кричать. Проте, хлопець не звертаючи на них жодної уваги проходить мовчки, й  не задумуючись ні на секунду, одним ривком відчиняє двері та застигає на місці. Я іду слідом і зупиняюся по заду хлопця, і бачу картину яка приводить мене в шок.

На підлозі, поруч з раковиною сидить боса Аня,  поруч валяється розкидане взуття, а в руках практично порожня пляшка з під коньяку.  І дівчину з якою я познайомилась декілька годин назад, зовсім не впізнати. Скуйовджене, мокре на кінцях волосся, по обличчю розмазана помада, а під очима чорні синяки від туші.

- Ти що здуріла? - здивовано кричить Макс, підбігаючи до дівчини та забираючи пляшку з її рук. - Ти що твориш? - питає він починаючи трясти дівчину за плечі. 

- Мааакс! - протягує дівчина, намагаючись сфокусуватися на братові. 

- Миш вставай, їдемо додому! - нервово каже хлопець піднімаючи її.

- Не.. не чіп-ай мене! - ледь вимовляє дівчина, вириваючись з рук Левицького. 

- Аня, я не розумію, що сталося?- серйозно запитує хлопець. 

- Артем.. він.. - не в змозі більше нічого вимовити Аня, просто заходиться в сльозах. 

-  Що Артем? Він тобі щось зробив? Що Аня? - нервово кричить хлопець. Та дівчина не відповідає, тільки ще більше починає плакати.

- Макс припини! - нарешті вирішую втрутитися, оскільки розумію, що зараз хлопець робить лише гірше - Припини! Ти не бачиш що їй зараз погано! - підходжу  та беру його за руку - Дай мені з нею поговорити?- тихо прошу.

- Але ж.... - хлопець знервовано запускає руки у своє волосся, я бачу як він хвилюйся за сестру та такими методами ми їй не допоможемо.

- Просто дай мені декілька хвилин! - прошу, заглядаючи у розгублені очі. Хлопець декілька секунд вагається, а тоді коротко кивнувши виходить за двері. 

- І принеси негазовану воду та томатний сік! - накінець кидаю я і зачиняю двері.

Повертаюся до дівчини й бачу як їй погано. Я не знаю, що сталося за цей короткий період,  та з впевненістю можу сказати, що її хтось сильно образив. І як показує досвід,  це й хтось - явно чоловічого роду.

 Підходжу ближче та сідаю поруч, а тоді не промовляючи ні слова, обережно обнімаю її. Від моїх дій дівчина здригається та на щастя не відштовхує. 

- Ти в порядку? - обережно запитую та проводжу рукою по її волоссю. Дівчина не відповідає, лише коротко хитає даючи зрозуміти, що 'Ні'. В принципі я й сама розумію що ні, та як допомогти їй поки не розумію. 

Почувся стукіт у двері, це був Свят, він приніс все що я просила. І наостанок попередив, що домовився з адміністрацією клубу, щоб сюди нікого не впускали. Дякую, та зачинивши двері за хлопцем, глибоко вдихаю та повертаюся до дівчини. 

- Аня. Я не знаю, що в тебе сталося, та сидіти тут на холодній плитці, явно не варіант.

- Мені все одно! - без емоційно каже дівчина. 

- Можливо ти хочеш, щоб я когось покликала? - пропоную, оскільки розумію, що я можливо не та людина якій би дівчина хотіла вилити душу. Хоча, інколи  малознайомим людям навіть легше виговоритись, аніж близьким.

- Ні! - сухо кидає дівчина. 

 - Ти повинна взяти себе в руки! - обережно починаю, сідаючи поруч.

- Але я не можу!  Розумієш. Не-мо-жу! Я.... - тихо каже Аня, і з її очей знову починають котитися сльози. 

А ще через секунду, дівчина  різко підводиться і біжить до кабінки, там її вивертає. Я швидко підходжу та збираю її волосся у хвіст, бачу що Аня ледь тримається на ногах, тому, намагаюся тримати, щоб вона не впала. Потім допомагаю дійти до умивальника і вмивши обличчя, подаю воду.

- Розкажеш, що сталося! - тихо запитую, коли ми знову сідаємо на підлогу. 

Ми знайомі всього декілька годин і я напевно не найкращий порадник. Та так сталося, що зараз тут саме я і цій дівчині просто необхідна моя підтримка. Та для того, щоб хоч якось допомогти я повинна знати, що сталося. Аня ще трохи посиділа, а тоді все ж, заговорила.

- Коли до тебе почав приставати цей хлопець я побігла за Максом - тихо почала дівчина - Та пробігаючи крізь натовп, я побачила Артема - це мій хлопець, і якусь дівчину, і... І вони цілувалися... - останні слова дівчині дались дуже важко, а потім вона знову почала плакати. 

Від почутого до горла підступив ком, і стало важко дихати. Я чудово знала ці відчуття і це було не вимовно боляче. І навряд чи я зможу зараз їй допомогти, цю ситуацію просто треба пережити. Однак, я повинна щось сказати, дівчина повинна відчувати, що зараз не одна.