Розділ 17

Все ж, мушу визнати, що вечір в компанії друзів Левицького пройшов доволі не погано. Ну звичайно, без підколів не обійшлося, та це було доволі дружньо. Леся час від часу засипала мене запитаннями щодо навчання, факультету та спільних друзів. Я ж радо відповідала на усі запитання. Макс весь час тримав мене за руку, що було мега дивно та не зручно, й на незручні запитання відповідав сам. І хоча атмосфера була доволі невимушеною, повністю розслабитися мені не давав пронизливий погляд блондинки. Вона просто свердлила мене своїм поглядом,  від чого мені було ніяково. 

Згодом Аня запропонувала піти трохи потанцювати. Я з Лесею її підтримала, а хлопці обіцяли приєднатися до нас пізніше. Вікторія ж віддала перевагу залишитися в чоловічій компанії, що ані трохи мене не засмутило. Я була рада, що зможу відпочити від її вбивчого погляду. 

Спускаючись сходами вниз, я старалася дивитися під ноги, щоб часом не навернутися на своїх високих каблуках. І майже на останніх сходинках врізалася у щось тверде. Я підняла голову і побачила перед собою високого та здоровенного брюнета. 

- Перепрошую - швидко кажу та пробую обійти хлопця, проте, він не дозволяє мені цього зробити.

- Пусте, я лише радий! - видає незнайомець, грайливим голосом, відкрито розглядаючи мене з ніг до голови. 

- Ще раз прошу вибачення! - кажу, вдпючи вигляд наче не помічаю зузвалої поведінки хлопця.

- Кудись поспішаєш мила? Може познайомимось ближче?

- Вибач, та я поспішаю! - ввічливо відповідаю та стараюся пройти, проте хлопець знову заступає собою прохід. 

- А я б задоволенням продовжив наше знайомство - не відступаючи каже брюнет. Важко зітхаю, та оглядаюсь по сторонах. Чорт, і чого тільки цей бугай причепився?

- Вибач, мушу йти! - впевнено кажу та що сили штовхаю хлопця в сторону, не охоче та все ж, він відступає. Проходячи мимо нього я побачила Аню, яка побачивши мою відсутність уже спішила на допомогу.

- Все в порядку? - турботливо запитала дівчина, поглядаючи на здорованя.

- Так - швидко, та все ж трохи знервовано відповідаю. 

Ми підійшли до барної стійки та замовили, ще по одному коктейлю. Мушу визнати що після випитого напою мій настрій все ж повернувся. І ми відправилися танцювати.
Мені подобалася музика яка звучала. Тому закривши очі я почала рухатися в такт мелодії, насолоджуючись нею. Я відчула таку легкість та піднесення що навіть забула про всіх відвідувачів клубу.

Несподівано я відчула на своїй талії чиїсь долоні, які так наполегливо почали ковзати по моєму тілу.
Я нажахано обернулася - і зовсім поруч, побачила того ж настирного брюнета, який задоволено посміхався, оголюючи свої зуби. 

- Забрав від мене свої руки - просто ричу до хлопця, намагаючись звільнитися від його хватки.

- Та годі тобі, давай трохи порозважаємося! - весело сказав він, притягуючи мене до себе. 

- Відпусти мене! - кричу щосили, та пробую відштовхнути хлопця від себе. 

Проте, усі мої намагання вибратися з обіймів хлопця, були марні. Та здаватися я не збиралася, саме тому  довго не думаючи, замахую рукою і вкладаючи всю свою силу, даю смачного ляпаса.

Мої дії явно здивували незнайомця, а ще здається трохи розізлили, на секунду мені навіть стало страшно. Боюсь навіть уявити, що від мене залишиться, якщо цей бугай, надумає, віддати мені здачу. 

Та не встигаю я й моргнути, як брюнет уже лежить на підлозі. Здивовано оглядаюсь по сторонах, не розуміючи що відбувається. І зовсім поруч помічаю, злого як чорт Макса, його очі метають блискавиці, а долоні стискаються від злості. Я бачу що хлопець не намірений відступати, і мушу визнати, що таким злим я його ще ніколи не бачила. 

- Все добре ! - стараюся заспокоїти хлопця, проте він на мене навіть не реагує, впевнено підходить до незнайомця, продовжуючи свердлити вбивчим поглядом. Натовп почав відходити в сторону й уважно спостерігати, що буде далі. Та на щастя, через декілька секунд підбіг Свят і зловивши Макса за руки, почав заспокоювати. За ним з'являються усі інші друзі. 

- Макс, заспокойся! - не задоволено ричить друг - Чуєш?
Саша підходить до брюнета каже йому щось на вухо і той за секунду підіймається з підлоги.

- Вибач. Я не знав що вона зайнята - знервовано та здається навіть налякано вимовляє хлопець піднімаючи руки в гору, а тоді швидко зникає в натовпі. Тільки тоді Свят відпускає друга. Макс, ще секунду дивиться в слід за брюнетом, а тоді переводить погляд на мене.

- Ти в порядку? - запитує хлопець, уважно розглядаючи моє обличчя. 

- Так - тихо відповідаю, та для точності киваю головою, оскільки не впевнена,  що Макс мене почув - І... дякую! - не рішуче додаю, переводячи погляд. Моя голова, ще й досі не може переварити те, що тільки що, сталося.

- Вибач, що залишив саму! - винувато каже хлопець беручи мене за руку - Точно все в порядку? 

- Так. Я просто трохи розгубилася! - мушу визнати, що Левицький грає на відмінно, побачивши таку картину з боку, і в голову б, не прийшло, що це всього лише гра на публіку.

- То це тепер так називається! - ледь стримуючи посмішку, каже хлопець - Радує, що не мені одному перепав від тебе ляпас - уже широко посміхаючись додає Макс. І зараз я навіть не знаю як реагувати на слова хлопця, з одного боку, я рада, що його настрій покращився, а з іншого - розумію, що Левицький досі не забув того ляпаса.

- З тобою все в порядку? - тихо запитала Леся, коли ми підійшли до друзів, які стояли біля барної стійки.

- Так. Дякую.

- Я так перелякалася! - емоційно каже дівчина. 

- Все добре. - посміхаюся я для більшої впевненості, і щиро дивуюся словам дівчини, не думала я, що вона так реагуватиме, на мало знайому людину.

- Ти не знаєш де Аня? - запитую в Левицького, помітивши відсутність дівчини.