Розділ 17

Все ж, мушу визнати, що вечір у компанії друзів Левицького пройшов цілком непогано. Звісно, не обійшлося без підколів, але вони були доброзичливими. Леся час від часу засипала мене запитаннями про навчання, факультет та спільних знайомих, і я охоче відповідала на них. Макс постійно тримав мене за руку, що здалося дивним і трохи незручним, а на деякі незручні питання відповідав сам. Хоча атмосфера була загалом невимушеною, повністю розслабитися мені заважав пронизливий погляд блондиночки. Вона просто свердлила мене своїми очима, і від цього мені ставало ніяково. 

Згодом Аня запропонувала піти потанцювати. Я з Лесею охоче підтримала її, а хлопці пообіцяли приєднатися пізніше. Вікторія ж обрала залишитися в чоловічій компанії, що анітрохи мене не засмутило. Я була рада, що зможу трохи відпочити від її неприязного погляду.

Спускаючись сходами вниз, я уважно дивилася під ноги, намагаючись не впасти на своїх високих підборах. Майже дійшовши до останньої сходинки, я раптом зіткнулася з чимось твердим. Піднявши голову, побачила перед собою високого, кремезного брюнета, який дивився на мене з посмішкою, яка відразу викликала дискомфорт. 

— Перепрошую, — швидко сказала я, намагаючись обійти хлопця. 

— Пусте, я навіть радий, — відповів незнайомець, явно насолоджуючись тим, як я намагаюся відійти. Його погляд безсоромно ковзав по мені з ніг до голови. 

— Ще раз вибачте, але я поспішаю, — повторила я більш холодно і впевнено. 

— Куди так поспішаєш, мила? Може, познайомимося ближче? — його голос став ще грайливішим, і він не збирався відступати. 

Важко зітхнувши, я знову зробила крок убік, але хлопець заступив мені дорогу. 

— Справді, вибачте, але я мушу йти, — твердо заявила я і силою відштовхнула його руку. Неохоче, але він нарешті поступився, пропускаючи мене. 

Коли я проходила повз нього, побачила Аню, яка поспішала до мене. Її вираз обличчя видавав тривогу, але, побачивши, що я звільнилася, вона трохи розслабилася. 

— Все в порядку? — турботливо запитала вона, кидаючи короткий, але осудливий погляд у бік брюнета. 

— Так, уже все нормально, — відповіла я, хоч мій голос трохи зрадив напруження. 

Ми підійшли до барної стійки і замовили по коктейлю. Мій настрій поволі повертався, і згодом ми вирушили на танцмайданчик. 

Музика огортала мене, і я відчула, як нарешті можу розслабитися. Закривши очі, я дозволила собі рухатися в такт мелодії, ніби нікого навколо не було. Почуття легкості і свободи заполонили мене, поки я насолоджувалася моментом. 

Раптом на моїй талії з’явилися чиїсь долоні, що впевнено почали ковзати все нище. Від несподіванки я здригнулася, різко обернулася і побачила перед собою того самого настирливого брюнета. Його усмішка була нахабною, а погляд — хижим. 

— Забери від мене свої руки! — майже прошипіла я, намагаючись вирватися. 

— Та годі тобі, давай трохи порозважаємося, — весело заявив він, тягнучи мене до себе ближче. 

— Я сказала, відпусти! — крикнула я, намагаючись штовхнути його. 

Проте він був значно сильніший, і всі мої зусилля виявилися марними. Відчуваючи, що слова і спроби звільнитися не дають результату, я різко замахнулася і дала йому потужного ляпаса. 

Його очі округлилися від шоку. На секунду він застиг, а потім його обличчя перекосилося від злості. Мені стало по-справжньому страшно. Що, як він вирішить відповісти мені тим самим? 

Та не встигаю я й моргнути, як брюнет уже лежить на підлозі. Здивовано озираюся навколо, намагаючись зрозуміти, що сталося. Поруч помічаю Макса. Він виглядає так, ніби його ось-ось розірве на частини. Його очі метають блискавки, а кулаки напружені, ніби він ледве стримується. Здається, я вперше бачу його таким злим. 

– Усе добре! – намагаюся заспокоїти його, але Макс навіть не дивиться в мій бік. Його увага повністю зосереджена на незнайомцеві, який досі лежить на підлозі. Натовп завмирає, відступаючи вбік, і чекає продовження. Атмосфера загострюється.

На щастя, через кілька секунд підбігає Свят, міцно хапає Макса за плечі та починає його вмовляти. 

– Заспокойся, друже, чуєш? – говорить він серйозно, водночас киваючи Саші. Той підходить до брюнета й щось швидко шепоче йому на вухо. Незнайомець підводиться, кидає нервовий погляд у бік Макса й піднімає руки, намагаючись показати, що не хоче продовження. 

– Вибач, – пробурмотів він. – Я не знав, що вона зайнята. 

Після цього хлопець зникає у натовпі, не чекаючи відповіді. Лише тоді Свят відпускає Макса. Левицький кілька секунд пильно дивиться у бік брюнета, а потім переводить свій гнівний погляд на мене. 

– Ти в порядку? – запитує він, уважно розглядаючи моє обличчя. 

– Так, – тихо відповідаю і для впевненості киваю головою. – І... дякую! 

Макс винувато зітхає, і його голос звучить м'якше: 

– Вибач, що залишив тебе саму. Точно все гаразд? 

– Так, я просто розгубилася, – відповідаю, опускаючи погляд. Але водночас дивуюся. Левицький грає так переконливо, зараз він виглядає абсолютно щиро. 

– То це тепер так називається, – посміхається він. Його настрій явно покращився, і тепер він спокійно жартує. – Радий, що не лише я отримав ляпаса від тебе. 

Його слова змушують мене на мить розгубитися. З одного боку, я рада, що він повернувся до свого звичного саркастичного стилю. З іншого – не знаю, як реагувати. Тема ляпаса, схоже, його досі хвилює. 

– Ти в порядку? – обережно питає Леся, коли ми підходимо до друзів біля барної стійки. 

– Так, усе добре, – відповідаю я, силуючи себе посміхнутися. 

– Я так перелякалася! – емоційно вигукує вона. 

– Не варто, – запевняю її. І щиро дивуюся її реакції. Не думала, що вона так хвилюватиметься за мене. 

– Ти не знаєш, де Аня? – запитую в Макса, раптом помітивши її відсутність. 

– Ні, – відповідає він. – Чому питаєш? 

– Її давно не видно. Де вона могла подітися? 

– Можливо, зустріла знайомих і зависла з ними, – припускає він.